О р и с я. О, вже місяців два. Може, більше, не пам'ятаю... Кривенко. Де ж ви зазнайомились? Орися. Я прийшла до неї й познайомилась. Кривенко (твердо дивиться на неї). Для чого? Орися. Хм! Кумедний чоловік? Хотілось... Кривенко (встає, важко підходить до неї. Тихо). Що вам треба тут?
Орися (невинно)*. Нічого... Господи!
Кривенко. Я вам не вірю. Хочете сказати мені правду?
Орися. Хіба ви не знаєте, що я рідко говорю правду?
Кривенко (якийсь мент дивиться на неї. Апатично і в'яло). Я з вами, здається, більш п'яти хвилин балакаю. На перший раз досить. Я б уже й з Антониною хотів би побалакать...
Орися. Зараз. їй дуже погано.
Кривенко. Мені немає часу. Я хочу знать, навіщо мене покликано. Може, ви можете сказать?
О р и с я. От який ви діловитий! Невже й п'ять хвилин не можна потратить на колишніх приятелів? Ви малюєте щось тепер?
Кривенко (крізь зуби). Умгу...
Орися. Он як? Значить, ви вже знайшли те, що нігде й ніколи не буває?
Кривенко. Умгу.
Орися. Це цікаво? Щасливий ви...
Кривенко. А ви, видно, нічого не знайшли... Все те ж саме.
Орися (сумно зітхає). Да, прогресу немає...
Кривенко. А воно б не завадило...
Орися. Ви думаєте? (Зітхає). Що ж зробиш? Така я вже нікчемна. Ще якби хоч побачила те, що нігде й ніколи не буває, то, може б, і повірила. І, значить, прогрес був би... Може, ви мені покажете його?
Кривенко (несподівано грубо). Що ви робите тут? Що вам тут треба? Навіщо ця бульварна комедія?
Орися (спершу гнівно зводить брови, але зараз же ще недбаліше спирається на туалет, підводить очі догори і навмисне робить вигляд, що придумує). Хм! Що ж вам сказать! Що я роблю тут? Шукаю те, чого нігде й ніколи не буває. Ясно?..
Кривенко. Глядіть, можете знайти те, що дуже часто буває з тими, хто вривається в чуже життя. Орися. А що з ними буває?
Кривенко (помалу встає). Але но! Я не маю такого часу, щоби тут розводитись з вами... (Підходить до дверей Антонининої кімнати). Це — кімната Антонини Павлівни?
Орися (стає серйозною, підходить до його, бере за рукав). Чекайте, не можна... Сядьте, я вам кажу.
Кривенко (стискуючи плечима). Хм! Але це починає бути цікавим. Ну, сядемо... (Сідає). Ну?
Орися. Слухайте, Василю, я вас хочу дещо спитать.
Кривенко. Та вже робіть зі мною, що знаєте...
О р и с я. Я хотіла вам написать, та роздумала. Я знала, що побачусь з вами — хоч ви тоді рішуче й навіки розпрощались зі мною.
Кривенко. Так. Слухаю далі.
Орися. Здається, місяців два минуло з того часу? Кривенко (роблячись все млявішим і млявішим). Може, й два...
Орися. Ваша непохитність не похитнулась? Кривенко. На те вона й непохитність, щоб не хитатись...
Орися (посміхаючись). Цілком справедливо. І все так же думаєте, що дітей треба мати тільки від тої людини, яка сплелась з тобою душею й тілом?
Кривенко (зиркає на неї). Ну, думаю.
Орися (не зводячи з його очей). Рішуче і незмінно? Хоч кров з носа?
Кривенко. Хоч із самого горла...
Орися. Так. Похвально. І самі ніколи не матимете дітей від іншої людини?
Кривенко (грубувато-нетерпляче). Слухайте, я ж вам сказав, що від вас, такої, якою я вас знаю досі, я дітей не...
Орися. Знаю, чула вже! Не про це... (Похмурюється, закусює губу).
Кривенко. Ну, так про що ж, скажіть, будь ласка? їй-богу, скучно...
Орися (рішуче стріпує головою і задирливо, злісно-весело посміхається). Так!.. Чудесно. Виходить, значить, що Антонина якраз така людина, з якою ви можете мати дітей?
Кривенко. Слухайте, Орисю, не будемо чіпати Антонину...
Орися. Ні, ви скажіть, така? Да?
Кривенко. Така чи ні, але не всяка вагітність є дитина, коли вам уже хочеться так знати. Ну, та й залишим цю розмову. Спитайте вже, чи може Антонина Павлівна вийти.
Орися. Так..* (Злорадно посміхається). Так, не всяка вагітність є дитина? А от я вам скажу, що деяка вагітність, то вже неодмінно дитина, хоч вам цього, може, й не хочеться знать...
Кривенко (пильно, з підозрінням зиркає на неї. Знов встає; рішуче й сердито). Слухайте, або покличте мені Антонину Павлівну, або я вже піду. Я хочу, нарешті, дізнатись, для чого мене кликано.
Орися. Так ви, значить, гадаєте, що у Антонини не народиться дитина? Га? Певні в тім?
Кривенко (знов мовчки пильно дивиться на неї).
О р и с я. А як родиться? Тоді як з вашою непохитністю? Га? А дитинка якраз ^родиться. Чуєте?..
Кривенко. Може, мене за цим і кликано, щоб це сказати?
Орися. От іменно, голубчику, якраз за цим! Дитинка родиться.
Кривенко. Я хочу бачить Антонину!
Орися. Вона зараз вийде. Да, вона зараз вийде... І щось вам скаже. Ха-ха-ха! Хотіла б я подивитись на вас. Ех, ви! Чесний з собою! Пізно викидиш робить. Чуєте: пізно!
Кривенко. Це Антонина постановила так?
Орися. Ні, так постановив професор Орловський, спеціаліст і знаменитість. А передчасне родиво для Антонини — смерть. Значить...
Кривенко (глухо). Це ваша тут робота?
Орися (весело сміється). Розуміється, моя, а не ваша! Як ви зразу про це не здогадались, чудачина ви! Правда, я ловко підстроїла вам цю штуку?
Кривенко ходить по хаті. Для чогось обтирає хусткою лоба, застібає й
розстібає піджак.
Орися (слідкуючи за ним). Що? Непохитність хитається? Ну, а що говорить наша чесність з собою про виховання дітей? Здається, так, щоб не давать громадянству калік? А для цього батьки, здається, повинні приготувати себе свідомо, постом, молитвою? Батьки повинні буть здоровими, любити одне одного? Так? Ну, значить, у вас буде пречудова, ідеальна дитина. Мабуть, хлопчик буде... Ха-ха-ха!
Кривенко (зупиняючись. Тихо). Я вас дуже прохаю, покличте Антонину Павлівну.
Орися. Зараз. Тільки глядіть, не хвилюйте її. Та й самі не хвилюйтесь... (Пильно обводить його поглядом і йде в Антонинину кімнату).
Кривенко, важко ступаючи, трохи згорбившись, ходить по хаті, зачіпаючи часом за меблі; зупиняється і понуро, суворо дивиться під ноги. Знову ходить, нетерпляче поглядаючи на двері Антоиининої кімнати. Помалу виходить Антонина. Очі її тривожно й боязко впиваються в Кривенка. На лиці червоні плями. Робить кілька кроків і зупиняється, дуже хвилюючись і не зводячи з його очей.
Кривенко (підходить, простягає руку). Драстуй!
Антонина (шепотом). Драстуй! (Потуплює очі).