Антонина (вдивляючись у його). Тебе це дуже цікавить?
Кривенко. Не дуже... Так просто.
Антонина. Ні за кого вона не виходить. Ми жартували... Чудна вона все-таки... Ти помітив, скільки раз вона на день міняє зачіску? Ніяково навіть за неї іноді... Розуміється, як маєш гроші, то можеш собі позволять... Дивно тільки, що вона вперед була така завзята есерка, а тепер... Мабуть, вона така й есерка була. Я думаю, що вона таки вийде за Бурчака. І неодмінно буде в церкві вінчатись... Ці бувші партійні обов'язково церквою кінчають. Не люблю я таких...
Кривенко (беручи її за руку). Ну, Тосю? Як постанова твоя?
Антонина (зразу переміняючись, холодно). Так, як і була. Чого їй мінятись? Що сталось нового? (Живо). Я знаю, що ти вважаєш мене за слабкодуху, нікчемну..
Ну, все одно... Не віриш, що, що я можу померти... Я можу тільки плакать... Ну що ж?
Кривенко. Хто не вірить тобі? Вірю я, але...
Антонина. Ні, ти не віриш. Ти, я знаю, думаєш, що я сказала так, щоб налякать тебе... І ти спокійний. Але я не вірю твойому спокою... Не вірю!
Кривенко. Я не розумію, якому спокою?
Антонина. І ніхто не вірить. Ну, можеш, мені все одно тепер... Тепер мені все одно! Годі! Спокою, спокою! Знати, що хутко не буде ні дум цих, ні мук, ні страху... Від одного цього вже легше...
Кривенко. І ти все-таки думаєш, що це ти найкращий вихід знайшла?
Антонина. Найкращий. Для чого я маю жити? Кому я потрібна? Хто буде жаліти за мною? Старий батько, який сам в домовину дивиться? Родичі? Хм!.. Приятелі? Нікого в мене нема і ніхто.. (Губи дрижать їй; виймає хусточку й закривається).
Кривенко. Ти тільки сама себе розжалоблюєш... Ти — молода, можеш полюбити... Є люди, які тебе люблять. І чого ти хочеш померти, я не розумію...
Антонина (з мукою тоски). Я не можу жити! Розумієш? Не можу родить дитину і дрижать над нею, бояться за кожну простуду... І при тому знати, що вона немила тобі, що ти мучишся за неї... Господи! Чи може буть більша образа, як сказать матері, що вона не має права виховувать своєї дитини! Селянки, неосвічені, темні, вони мають право, а я...
Кривенко. Я тим паче селянці не довірив би своєї дитини. Я, а не селянин... І коли селянка приводить на світ дітей несвідомо, як попало, то її ще можна зрозуміть...
Антонина (рішуче, понуро). Ну, все одно. Годі про це.
К р и в е н к о. Ні, я хочу точно знати, для чого ти помираєш...
Антонина. Для того, щоб ти не мучився, що твоя дитина в таких руках, що вона буде хвора, нікчемна... Кривенко. І тому вбиваєш і її, і себе? Антонина. Да, тому.
Кривенко. Так тут же тільки дитина непотрібна, а ти ж навіщо себе ще нищиш?
Антонина. Дитина родиться.
Кривенко; Ну, добре. Так дитина ж, кажу, непотрібна, а не ти.
Антонин а(з роздратуванням). Але ж дитина ця родиться, говорю тобі, тепер пізно вже її "нищить". Пізно! (Пауза).
Кривенко (ходить і, видно, не рішається щось сказать. Зупиняється і тихо говорить, не дивлячись на Антона ну). Але в три чи чотири місяці ти хотіла її знищить? Антонина (зі страхом). Що ти хочеш сказать?
Кривенко мовчки застібаючи й розстібаючи піджак, ходить.
Антонина. Що ти хочеш сказать? Ти хочеш убить її живою?
Кривенко (зупиняючись, твердо). Да! Антонина (з жахом дивиться на його). Живою?! Кривенко. А ти якою хотіла б убить? Мертвою?! Антонина. Господи!!
Кривенко. Слухай, ти не раз казала мені, що хочеш і можеш буть чесною з собою. Скажи: невже, будучи чесною з собою, будучи в гармонії зі своїм розумом, серцем, досвідом, ти можеш родить і лишить жить таку дитину, як наша?.. Невже тебе не проймає сором, що твоя дитина буде така? Невже тебе не бере гнів, що ти не хотіла її, а хтось, якась сліпа сила нахабно, без твоєї згоди втелющила її? Почекай!.. А розум, досвід твій нічого не говорять тобі, не говорять, скільки ще* страждань і нам, і дитині буде через неї? Ні? Ти подумай: вона в'яже нас все життя!.. Шматочок живого м'яса в'яже дві свідомі істоти! Насильно, наперекір усьому! І я повинен скоритись цьому? Через то? (Люто). Та не можу я, чортяка його забери! Не можу буть рабом сліпого інстинкт^! Краще ніякої, ніж така дитина!..
Антонина (з гнівом). Та яка дитина? Яка вже така наша дитина буде? Родяться й від алкоголіків, сифілітиків, туберкульозних, родяться в тюрмах, на каторгах... І ніхто своїх дітей не убиває. Боже! Убить живою... живою убить свою дитину!.. Да, я була нечесна з собою, коли згоджувалась на викидиш. Але я мучилась за це, я добре заплатила за те... І щоб я, виносивши його в муках, бачивши вже його, сама задушила?! Та я перша пішла б дивитись на таку матір, яку вішали б за це! Перша б роздерла їй глотку, підлій!
Кривенко. Значить, ти проти всяких таких викидишів, коли вони навіть лікарями приписуються?
Антонина. То інша річ... Там грозить життю матері, її здоров'ю, дитині.
Кривенко. Хм! Там законом дозволено... А тут не грозить дитині, матері, батькові, громадянству?
Антонина. Чим? Чим — громадянству?..
Кривенко. Тим, що дамо йому дегенерата...
Антонина. Якого дегенерата? Через що?
Кривенко (дратуючись). Фу ти, чорт! Я не розумію тебе: через що ж ти хотіла робить викидиш?
Антонина. Я не хотіла цієї дитини.
Кривенко. Через що ж ти її не хотіла? Клопоту матеріального боялась?
Антонина. Клопіт мені не страшний... Я не хотіла її, бо почувала себе хворою. І наші відносини такі... (Змовкає).
Кривенко. Ну?.. Правильно. І ти хвора, і я хворий. І відносини наші не такі, і матеріально ми не можемо... Правильно. Ну, так чого ж ти хочеш? Хочеш буть, як всі "поря-дочні": родилась дитина, ну і чорт з нею, хай уже живе, раз трапилась така неприємність? Не вбивать же його, мовляв, хоть і буде й їй погано і другим... Та що ти собі думаєш, що таке дитина? Це — людина! Розумієш ти? — Лю-ди-на! Це — людськість," про яку всі так турбуються... Щоб чоботи робить, для цього готуються, вчаться, а дітей роблять випадково, як попало, не думаючи, як скоти... "Дітей родить кому ума не доставало!" Від сифілітиків, туберкульозних, мовляв, родяться, і ніхто своїх дітей не вбиває. Ах, подумаєш, яка заслуга! Я, принаймні, такої заслуги од себе не хочу! Я не можу свідомо родить каліку-дитину. Не можу. Та і в чому, власне, весь страх: в тому, що ти зробиш шматок живого, несвідомого м'яса мертвим чи в тому, що даси цьому шматку зробиться людиною і примусиш на страждання його і інших? В чому? Одповідай!