Буржа, мій другий батько, помер у мене на руках, — провадив Деплен, помітно схвильований. — Усе своє майно він заповідав мені; його заповіт було складено в нотаріальній конторі й позначено тим самим роком, коли ми оселилися з ним удвох у Комерційному проїзді. Буржа щиро вірив у Бога. Він любив Богоматір, як любив би свою дружину. Та попри свою палку віру, він ніколи й словом не прохопився про моє безвір'я. Коли хвороба його набрала загрозливого характеру, він попросив мене нічого не жаліти, аби тільки забезпечити йому допомогу церкви. Я щодня замовляв молебень за його здоров'я. Не раз уночі він казав мені, що боїться кари, яка чекає його на тому світі, мовляв, його життя було не досить праведним. Бідолаха! Усе своє життя він трудився з ранку до вечора. Якщо існує рай, то хто достойніший потрапити туди, ніж мій добрий Буржа? Він прийняв останнє напучення церкви, як святий (та він і був святим); його смерть була гідна його життя. Лише одна людина йшла за його труною — я. Поховавши свого єдиного добродійника, я став думати, як віддячити йому за все, що він для мене зробив. Буржа не мав ні родичів, ні друзів, ні дітей, ні дружини. Але він вірив у Бога, у нього були релігійні переконання — і чи мав я право не визнавати їх? Якось він боязко заговорив зі мною про заупокійні панахиди, він не хотів брати з мене таку обіцянку, думаючи, що це означало б вимагати плату за свою допомогу. При першій же нагоді я вніс у церкву Святого Сульпіція необхідну суму й замовив чотири заупокійні меси на рік. Єдине, чим я зміг віддячити Буржа,— це виконати його благочестиве побажання. І тому чотири рази на рік, на початку весни, літа, осені та зими, я приходжу в призначений день до церкви і з щирістю скептика виголошую таку молитву: "Господи, якщо ти маєш оселю, куди поміщаєш праведників по їхній смерті, згадай про славного Буржа. І якщо він має терпіти якісь муки, переклади їх на мене, щоб він міг скоріше потрапити у твій рай". Оце й усе, мій друже, що може собі дозволити людина з моїм світоглядом. Бог, сподіваюся, чолов'яга добрий — і він на мене не образиться, чорт забери! Слово честі, я віддав би весь свій статок, аби віра Буржа могла вміститись у мене в мозку!
Б'яншон, який лікував Деплена під час його останньої хвороби, не зважується твердити, що знаменитий хірург помер безвірником. І хіба людям побожним не втішно думати, що скромний овернець, можливо, відчинив йому небесні врата, як відчинив колись врата того земного храму, на фронтоні якого начертані слова: "Великим людям — вдячна батьківщина".
de rerum natura — про природу речей