Купили ви йому нашийника, купили поводок i за кiлька часу ведете до мисливського клубу, в собачу секцiю, на експертизу.
Показуєте суворому дядi i так на нього дивитесь, як у дитинствi колись дивилися на батька, коли суворий i заклопотаний батько ваш ласкаво подивився на вас та ще й приголубив.
— Ну?! — запитуєте. — Песик! Правда, хороший i кровний? Га?
Суворий дядя дивиться на песика довго й уважно, а потiм перекидає свiй погляд на вас i байдуже кидає;
— Кундель!
— А менi казали — сетер!
— Значить, сетер-кундель! — кидає дядя.
— А як iз ним далi? — трепетно запитуєте ви.
— Та що ж далi? На цiм поводку не варто вiшати, хороший поводок. Повiсьте на простiй шворцi. Нi в його папи, нi в його мами сетер у кровi не ночував! Кундель!
Пiсля цього у вас удома з тещею гостро-короткий діалог, пiсля якого теща резюмує:
— Акулiна Кузьмiнішна женщина не такая, — а вже на сьомому роцi приобщалася й сповiдалася. I нiколи я не думала, i нiколи я не гадала, щоб моя Люда (Люда —це ваша, значить, дружина) могла так помилитися щодо друга її жистi, а вона ж у мене одна, i куди я дiнусь, i хто їй, та й не тiльки їй, пектиме такi пончики. Невдячнi тепер пiшли молодi люди. Коли мати рекомендує собаку, то слiд все-таки пам'ятати, що рекоменлує собаку мати. Бо я мати не тiльки Людi, а я тепер мати й вам. Не може, отже, бути собака не сетер, а кундель! Од кунлеля чую! Людо, дай менi понюхать!
Перший собака для мисливця-початкiвця дуже трудний собака.
Потiм уже буде легше...
Потiм уже, коли ви познайомитесь i з мисливцями i з їхнiми собаками, коли ви вже знатимете, що був на свiтi знаменитий Камбiз, чорний пойнтер, i знаменита Алi, лаверак, i знаменитий Джой — гордон, — тодi вже ви придбаєте собi таке цуценя, яке вам бiльше до вподоби.
Коли вам бiльше до серця пойнтери, вам скажуть:
— У Василя Iвановича є сука-пойнтер камбiзівських кровей. Сам Камбіз Перший колись перестрибнув через неї, коли вона вилазила з вагона на станцiї Бориспiль.
Придбали ви чудесне, примiром, пойнтереня.
Як його назвати?
Безперечно — Джек, або Джой, або Стек!
Нiколи в життi не прозивайте його Бровком чи Цяцею (коли вона-сука), чи Терном, боже вас борони: таке iм'я може навiки зiпсувати собацi таланти, хоча б собака була навiть богом.
Привели, чи принесли, чи привезли ви, значить, песика додому.
— Правда, славний песик? — запитуєте ви у своїх домашнiх.
Теща ваша, подивившись примруженими очима на вас i на песика, пiде до своєї кiмнати, нiчого не сказавши.
Дружина ваша Люда подивиться спочатку на свою маму, яка воднораз i ваша теща, погладить песика по голiвцi й прокаже:
— Хороший песик? А чумка в нього скоро буде?
— Мабуть, скоро, — вiдповiдаєте ви.
— Хоч би скорiше! Кажуть, що вже як собачка перечумує, то тодi вже не дохне.
— Так, тодi вже не дуже дохне!
— А вiд чумки дохне?
— Дохне!
— Хоч би скорiше чумка!
— Де ж ми його пристроїмо? — ласкаво запитуєте ви.
I тут чуєте тещину пораду з сильним притиском на шиплячо-свистячi й голоснi:
— Двоспальне лiжко, може б, ви йому поставили? А може б, окрему канапу.
— Мамо, — заспокоює дружина, — ну чого ти хвилю-єшся? Скоро ж буде чумка!
Починається виховання мисливського собаки, а вiд виховання залежить все: i добутливiсть вашого полювання, i вся краса, й насолода вiд полювання з мисливською собакою високих кровей.
На другий день пiсля того, як у вас оселився симпатичний чистопорiдний песик, починається дискусiя на тему:
— Хто витиратиме?
— Я не витиратиму! — кидає теща.
— Я вже сьогоднi п'ять разiв витирала, а чумки ще нема! — заявляє дружина.
— Витиратиму я! — рiшуче кажете ви. — Де це нашi ганчiрки подiвалися? Скрiзь були ганчiрки, а тепер хоч би тобi одна.
Витираєте, значить, ви...
От ви витерли вже пiзненько, лягаючи спати, поклали Джека на його мiсце i лягли.
Джековi скучно за мамою, йому скучно за братiками, за сестричками, — Джек так жалiбно-жалiбно скавучить.
Теща ваша, виходячи з "удобств" i човгаючи пантофлями, ласкаво заспокоює Джека:
— Цить! Цить! Здох би ти йому!
В цей час ви кашляєте i кидаєте:
— Джеконько! Спи, голубчику!
I чуєге тещине:
— Спи, песику. Спи, любенький. Навiки засни, собаченько наш хороший.
Заснув Джек, заснула теща, заснула дружина, засипаєте ви...
А засинаючи, чуєте, як дружина увi снi кличе благально:
— Чумко! Чумко! Чумочко! Швидше, швидше, швидше!
Так росте у вас ваш улюблений i чистопорiдний Джек.
Вiн росте, а ви витираєте.
Витираєте й водите Джека гуляти.
Щоб не часто витирати, частiше треба водити гуляти, а як не часто водити гуляти, тодi часто треба витирати.
Водити гуляти малесенького чистопорiдного песика з п'ятого-шостого поверху разiв по п'ять-шiсть на день — дуже приємне спортивно-гiмнастичне заняття.
Зразу так-таки ви беретеся i вчити Джека рiзних потрiбних мисливських штук: iти за ногою, приносити поноску, шукати заховану якусь таку рiч i т. iн.
Особливо приємно вивчати собачку знаходити вашi нiчнi пантофлi.
Чистої породи песик за 2-3 днi збагне цю науку, а вже за 2-3 тижнi бiля вашого лiжка лежатимуть усi пантофлi вашої родини й усiх сусiдiв, що живуть у спiльнiй з вами квартирi.
Веселi часи настають, коли в песика зубки починають прорiзатися.
Тодi одного чудового ранку ви прокидаєтесь, бо сильно скавучить собачка i сильно кричить дружина Люда:
— Модельнi! Боже мiй! Єдинi модельнi черевики!
— В чiм рiч? — запитуєте ви.
— Поїв модельнi черевики!
— Хто поїв модельнi черевики?
— Ваш Джек поїв модельнi черевики!
Тижнiв на два ви переходите з дружиною на "ви"...
А ще за кiлька часу з поважною вашою тещею припиняються всякi зносини i на "ти", i на "ви", бо од її улюблених нiчних шльопанцiв залишилися двi недогризенi стельки.
Але то нiчого, — ви все рiвно Джека любите, вiн уже носить поноску, вiн шукає речi, i ви самi бачили його першу стойку у дворi на сусiдчину рябеньку курку.
Ви ще й "пiль" йому не сказали, а вже в ротi в нього весь курчин хвiст, а курка сидить зверху на хлiвi й одчайдушно всiх запитує:
— Куда-куда-куда?! Куда-куда-куда?!
Траплятимуться i такi випадки: ви прийдете додому, а з вами не балакає навiть Юрко, ваш коханий синочок.
— Що таке? — запитуєте ви.