Мистецькі силуети

Сторінка 6 з 10

Вишня Остап

С. П. Дрімцов 3 1/2 роки керує музпрофшколою на Журавлівці…

Та хіба перерахуєш, ким був С. П. Дрімцов за останні двадцять літ своєї праці в Харкові?!

Він і лектор в клубі "Грядущее", і на курсах УкрПУРу, і в Школі Червоних старшин.

Він і член української секції щодо поповнення громадської бібліотеки, він і хормейстер в філії тва розповсюдження єврейської музики…

Він — автор віршованого перекладу "Кобзаря" Т. Г. Шевченка.

Він — фундатор українського й кооперативного відділів харківського журналу "Хлібороб".

Він — фактичний редактор журналу "Труд и искусство".

Він — автор статей про Лисенка, Ліста, про народну пісню і т. д. і т. ін.

Він і рецензент… 4 Все своє життя Сергій Прокопович Дрімцов студіює пам'ятники народної творчості, переважно української.

У Сергія Прокоповича завжди в хаті кобзарі. Він учиться строїв бандури, ліри, він записує фрагменти гри, мелодії…

Увесь цей стильний матеріал Сергій Прокопович уживає в своїх композиціях, прагнучи обробляти мелодії або утворювати своє, за українським стилем, на підставі студіювання народного та кобзарського співу.

Останніми часами С. П. Дрімцов працює над утворенням української опери…

В цю оперу С. П. гадає вкласти весь той багатющий матеріал, що його він зібрав за все своє багатогранне життя…

* * *

Тридцять п'ять літ безнастанної творчої праці! Весь свій хист, всю свою снагу — для культури! Все своє життя — для суспільства!

В день 35літнього ювілею Сергія Прокоповича Дрімцова (цими днями має одбутися) робітничоселянська громада радо вітатиме кращого із своїх представників, заслуженого свого робітника й музику!

ВАСИЛЬ ВАСИЛЬКО

Василь Василько (Миляїв) народився (це було його перше народження) 26 березня (ст. ст.) 1893 року в селі Буртах на Черкащині, в родині бухгалтера одного з великих терещенківських маєтків.

В дитинстві театром Василько не захоплювався, а захоплювався конем Савкою, що сам без віжок знав, куди треба везти воду в економії…

Савка той був дуже принципіальний кінь, і, крім водовоза, нікого не визнавав.

Ясно, що Василькові дуже хотілося бути водовозом, щоб і його Савка слухався…

Нічого з цих дитячих мрій не вийшло, довелося йти до сільської школи, потім до двокласної, потім до гімназії, з гімназії до університету, з університету до театру Садовського, з цього театру до нового театру і кінець кінцем опинитися на посту керівника радянським театром, що, як ми знаємо, має в собі не менше принциповості, як і принципіальний кінь Савка.

Василь Степанович Василько пройшов усі стадії театральної роботи.

За дитячих років він був глядачем у "Чайному домі трезвості", де його дядько, великий аматор, "давав серцеві волю, що завело його в неволю", в гімназії вже почав грати, спочатку на тромбоні, а потім у шкільних виставах.

1911 року, ще гімназистом, потрапляє за лаштунки до М. К. Садовського, де з великим успіхом виконує обов'язки Васіфотографа.

В цей час він фотографує й дивиться…

Перша частина його роботи ("фотографує") дала українському театральному музеєві цінну збірку з історії українського театру, а друга ("дивиться") дала самому Васі чималий досвід театральний, бо дивився він на всі вистави найкращого тоді українського театру.

І що ви думаєте? — це "дивився" даром не пропало: через два роки Василь Степанович уже постійний статист в театрі Садовського (звичайно ж, без грошей!) і грає з успіхом "паузу, що лізе у вікно".

Вже тоді його помітила преса.

"Неприятен был резко утрированной внешностью второй ксендзсотрудник", — так благословила Василька перша про нього рецензія.

1913 року Василько кінчає гімназію. Замість бігати по приватних лекцях він "рішає заробляти в театрі як актор. І сказали йому в театрі:

— Актор з вас, що й казати, непоганий, а потрібний нам якраз контролер…

"Одхватує" 15 карбованців на місяць "як льоду". Зимою 1914 року Василько зіграв свою першу роль (з словами й реплікою) у М. К. Садовського. М. К. Садовський подивився й промовив:

— Я ж казав, що з нього буде актор!..

Не помилився Микола Карпович. Забув тільки додати два слова:

— І режисер!..

Це було друге народження Василя Василька. Акторське!..

Далі демобілізація (1916 рік) і війна — аж до 1918 року…

* * *

Далі вже буде третє народження Василька, режисерське… За хрещеного — Лесь Курбас…

15 січня 1918 року він вступає до Молодого театру, де працює аж до самої ліквідації. Тут він грає, учиться й учить…

Грає Катвальда ("Горе брехунові"), Водяника ("Затоплений Дзвін"), Ніздрю ("Гріх") і т. д.

В цей час починається і його педагогічна праця — він читає лекції в театральній студії при Молодім театрі.

1919 рік. Мандрівка по Україні (денікінці). Вінниця. Праця в "Новому Львівському театрі" з Гн. Юрою…

1920 рік. Київ. Вступ разом із Курбасом до Держдрамтеатру ім. Шевченка.

Тут, у шевченківському театрі, починається його режисерська робота. Перша самостійна його постановка — "Базар" Винниченка — відбулася 18 травня 1920 року.

З цього часу Василько вже режисер.

Літом 1920 року з шевченківського театру виходить група акторів на чолі з Л. Курбасом. Серед них і Василько.

Утворюється мандрівний театр під назвою "Київський Державний театр". Мандрівка по Білоцерківщині й Уманщині.

В цьому театрі Василько актор і черговий режисер. Постановки "Гріх", "Панна Мара", "Молода кров", "Танок бюрократів", "Одруження", "Мірандоліна"…

Лекції в студії при театрі.

Восени 1921 року Василь Степанович знову у шевченківців, у Києві.

Літом 1922 року, разом із О. Корольчуком, він на чолі "Вільного театру Поділля".

Восени 1922 року, — як актор і режисер в Театрі імені І. Франка…

Не задовольняє така робота В. С. Василька. Тягне вчитись. І в грудні 1922 року він кидає режисерство й акторство, і вступає як звичайний студентучень до другої театральної майстерні "Березіль".

Чотири роки березільської школи, повний курс системи Курбаса — і у Василька інший світогляд і інше розуміння мистецтва.

25го лютого 1925 р. іспит на звання революційного режисера, прем'єра "За двома зайцями". Здано — блискуче…

Ще рік — і Василь Степанович на чолі одного з найкращих наших державних театрів, Одеського театру.

Постановки в Одеському театрі. "Кінець Криворильська", "Любов Ярова", "Республіка на колесах".