"Багатюща ж яка наша батьківщина! Отож десь, у Глещаві, в Теребовльськім повіті, проткнув хлопця якийсь "ультрафіолетовий промінь", а він, бач, що на театрі виробляє!!!"
А вже ж і "виробляє"!
* * *
Ну що, коли б і знайшлася така людина, що взяла б на себе труд детально проаналізувати артистичну творчість Крушельницького?..
Щоб простежила й занотувала всі його засоби, з яких він користується, щоб подати роль так, як її дає Крушельницький?!
Тільки не загальниками, а детально!
Ой, як довго тій людині довелося б досліджувати і як багато довелося б писати!
Який актор Крушельницький? Технічний чи "нутряний"?
Технічний?
Ну добре! А як же, приміром, ви технікою передасте оті глибоко зворушливі слова малахольного Малахія:
— Пароль: голубі мрії!..
Або оту картину для Олі, коли:
— А в степу гуде. А коні: цокцок! Цокцок!
А Оля виходить і говорить:
— Драстуй, драстуй, милий мій, Пожалуй у хату.
Намалюєте ви це все самою технікою? Щоб без "серця", щоб без "душі"? Спробуйте.
І в той же час у "Шпані", коли бюстгальтер, упавши, регочеться. Коли регочеться бюстгальтер, коли сміється сцена, заливається театр і підскакують з реготу стільці в партері?
Що — це техніка чи "нутро"?
Нутро?
А як у цей самий "найвеселіший момент" у житті Крушельницького в нього зуби болять?
Засмієтесь ви так, щоб все круг вас зо сміху танцювало, і хай у вас в цей час зуб ниє?
Засмієтесь?!
Спробуйте!
Крушельницький дуже хитрий актор: не спіймаєш його, де в нього "нутро", а де в нього техніка!
В нього, технічне "нутро" й "нутряна" техніка!
* * *
Я не знаю взагалі, як "засилуетить" Мар'яна Крушельницького, щоб усім "видать" було… За окремими ролями? Ну, давайте. Бухгалтер у "Шпані".
Ні, їйбо, не можу! Як ізгадаєш оті його коротенькі штанчатка "у полосочку", як пригадаєш його морду, його оту голову з червоним бантом, його: "Хохохо! Хохохохо!" — зразу тобі робиться температура "сорок вісім".
І хочеться' лягти на підлогу, дриґати ногою, бити по підлозі рукою й заливатись "без принімая во вніманіє".
І виходить не силует, а ота сама комбінована штука, що її показує бухгалтер Стрижакові:
— А оце вам сверхурочнї!
Коко в "Мікадо"…
Ну, тут би слід написати про його надзвичайну, дивовижну пругкість, його ідіотську безпосередність, його чіткі куплети й танки, а воно тобі в голову лізе:
— Маленька оперрація.
І хочеться бути Пубою, щоб сказати:
— Ой, Кокочка, вдару! За віщо "вдару"?
Та за те ж і "вдару", — за мережане майстерство акторське, за глиб, за шир, за "з одного боку" й за "з другого боку"— За радісний сміх на театрі і за веселу на театрі радість!
Малахій, Побєдоносцев ("Пролог"), абат ("Жакерія"), Яворський ("Сава Чалий") і ще, і ще, і ще… Та щоб ото про всіх писати?! Та боже сохрани!
Хай краще Мар'ян Крушельницький грає, а я дивитимусь! Що мені, радості на театрі не хочеться, чи що?! Хочеться! От я й дивитимусь!
МАР'ЯНЕНКО ІВАН
Це був, мабуть, рік 1909-й. Було це в Києві.
У Троїцькому народному домі грав театр М. К. Садовського.
У нас іще тоді в шлункових соках соляного квасу була норма, не було ні збільшення його (квасу), ні зменшення, на дієтах ми не сиділи, ніхто нас за животи не мацав і "смирновської" води пити не рекомендував.
У нас не було чого на бороді голити, а попід нашими носами щось таке починало в одних рудіти, а в других — чорніти.
І як же ж тоді бунтували проти театру Садовського наші шлункові соки?!
Бо завжди якимось способом винайдані чи позичені 20 копійок "неукоснительного" односились до каси, а животи затягались на останню в череску дірочку.
Скільки обідів наших було попереношувано до каси Троїцького народного дому?!
Як ізгадаєш, так і зараз, після обіду, їсти хочеться!..
Ще тоді ми (кумпанія нас була чоловіка з п'ять) добре та гаразд знали артиста Мар'яненка…
А тоді ще ми бачили Івана Олександровича і в "Гриці", і в "Гнаті Голому", і в "Бурлаці", і в "Богуні", і в "Нахмані" ("Євреї"), і в "Хлестакові", і в "ДонЖуані", і в багатьох інших ролях тогочасного театрального репертуару.
І був тоді, як і тепер, Мар'яненко високий, і стрункий, і чорний…
Тепер, положим, він уже не чорний!!!
І був у нього сильний і приємний голос, і були в нього чудесні із сцени очі!
Тут, між іншим, мушу зауважити, що в кумпанії нашій було не без жіноцтва!
Любили ми тоді дивитися й слухати, як грає Мар'яненко.
А я особисто на духу вам признаюсь, що найдужче, любив я його в двох ролях.
Яких?
Писаря в "По ревізії" та Миколи в "Наталці Полтавці".
Отже ж, буває, отаке на світі білому…
Адже ж знаю я добре, що не його це ролі, що він стопроцентний герой, а от скільки я не бачив, і до того й після того "Писарів" та "Микол"., ніхто, як на мене, так їх прекрасно не грав, як Іван Олександрович Мар'яненко.
Різб'яні. були фігури.
Чи, може, це через те, що ніколи в цих ролях (як і в усіх інших) він не "фортелив", завжди він до них ставився серйзно, тоді, як усі інші виконавці тих ролей чомусь обов'язково "викаблучувались".
Давненько те було… А як приємно його згадувати!!!
Іван Олександрович Мар'яненко — син простого собі коваля з села Мар'янівки на Херсонщині. Народився він року 1878го.
Крім того, що він син коваля, він іще й небіж М. Л. Кропивницького.
Ну, якже ж, бувши племінником Кропивницького, можна бути не актором?!
Скінчив Іван Олександрович повітову школу, далі вчитися було ні на що…
Ясно: до дядька, на власні хліба…
1895 року, сімнадцятилітнім юнаком, Мар'яненко — вже помічником режисера в трупі М. Л. Кропивницького "загрібає" 20 карбованців на місяць.
Пише сценарії, сценірує і на спектаклях, і на репетиції, завідує і нотозбірнею, і книгозбірнею, пише афіші, коригує їх, стежить за електрикою, реквізитом, перуками, костюмами, меблями, декораціями, статистами.
"Сам пан, сам і кухар".
Крім того, ще й акторів заміняє отих, що говорять: — Вам письмо з Москви!
Живе контрабандою в убиральнях, аж доки не піймає театральний сторож.
Набуває Іван Олександрович театрального досвіду, а разом із ним катар кишок, неврастенії і процесу в легенях.
Тривало так два роки, аж доки театральний лікар запротестував та примусив адміністрацію зняти його з такої роботи й перевести на легшу.