Селімена
Невже ж ви панові дивуєте Альсесту?
Не знаєте, що він — це дух живий протесту,
Що він не згодиться ніколи і ні з ким
І вельми даром цим пишається своїм?
На думку загалу він не пристане зроду,
Ладний перечити всьому людському роду —
І за ганьбу собі щонайстрашнішу б мав,
Якби хоч раз кому так, а не ні сказав.
Він заперечення узяв собі за зброю
І часом у бою буває сам з собою;
Готовий власних він зректися почуттів,
Коли хто інший їх у слові появив.
Альсест
Глузівники за вас — і можете ви сміло
Свої отруєні у мене слати стріли.
Філінт
Але ж признайтеся, — як друг вам говорю:
Ви дійсно раді всіх покликати на прю,
І хоч говорять те чи зовсім інше люди —
Ваш розум ні хвали не терпить, ні огуди.
Альсест
Усім перечу я, бо й справді, лихома,
Ніколи рації у їх думках нема,
І бачу натовп я щоразу перед себе,
Що хвалить, де не слід, і гудить, де не треба.
Селімена
Проте погодьтеся…
Альсест
Ні, пані!.. Краще вмру,
Ніж маю стерпіти оцю ганебну гру.
Безмежним гнівом я киплю серед громади,
Що в вас підтримує усі найгірші вади.
Клітандр
Про господиню я одно б сказати міг:
Я вади жодної у ній не постеріг.
Акаст
Я тільки грацію та милу знаю вдачу.
А вади? Де ж вони? Даруйте, я не бачу.
Альсест
Я бачу добре їх — і того не таю:
Висловлював не раз догану я свою.
Ми тим суворіші, що більше почування,
І правда виника з правдивого кохання;
Я тих облесників гонив би за поріг,
Які всякчас мені стелилися б до ніг,
Усьому, що чиню, зумисне потурали
І хиби всі мої хвалою оточали.
Селімена
Виходить, що любов найбільша каже нам
Лиша боротися із ніжним почуттям,
І того, що йому ми серце присвятили,
Картати без кінця і ганити щосили!
Еліанта
Хто любить — інших той додержує шляхів:
Своє обрання він усе б лише хвалив,
Бо серцю, що горить неутоленним палом,
Істота обрана здається ідеалом,
Чарує й вадами найгіршими вона —
І прибираються їм красні імена.
Бліда вона, як смерть, — подібна до лілеї;
Вся чорна — знаджує смуглявістю своєю;
Худа, немов кістяк, — гнучкіша від стебла;
Товста — величністю над усіма взяла;
Навикла між людьми ходити неохайна —
В недбалій грації прекрасна, надзвичайна;
Висока, наче стовп, — богиня між богинь;
Маленька — лялечка, легесенька, як тінь;
Бундючно дивиться — мов королева пишна;
Лукава — в дотепах і вигадках утішна; —
Дурненька — добрості ясні скарби таїть;
Мовчуща — з красної стидливості мовчить;
Нестримна на язик — божисто красномовна.
Ось, пане, де любов незмушена і повна.
Альсест
А я…
Селімена
Облиште ви сперечку що палку!
Ходімо раз чи два пройдемося в садку.
Як, ви додому вже?
Клітандр і Акаст
Ні, пані.
Альсест
Дивне диво,
Як це турбує вас!
Послухайте ж без гніву, —
(До Клітандра та Акаста).
Я чесну вам усім обітницю кладу,
Що тільки після всіх я відсіля піду.
Акаст
Коли б набриднути я пані не боявся,
То тут до вечора б з охотою зостався.
Клітандр
У Дуврі бути я в вечірній маю час,
А радий день цілий не покидати вас.
Селімена
(до Альсеста)
Це, пане, тільки жарт?
Альсест
Ні. Вивірю до краю,
Чи я над іншими тут перевагу маю.
ЯВА 6
Альсест, Селімена, Еліанта, Акаст, Філінт, Клітандр, Баск.
Баск
(до Альсеста)
Там, пане, хтось до вас. Доконче, він сказав,
Вам треба бачитись для невідкладних справ.
Альсест
Не маю справ таких, йому перекажи ти.
Баск
В мундирі лепськім він; весь золотом обшитий
Мундир…
Селімена
(до Альсеста)
Що там таке? Дізнайтеся підіть,
Чи хай ввійде сюди.
ЯВА 7
Альсест, Селімена, Еліанта, Акаст, Філіит, Клітандр, гвардієць із Маршальської Ради.
Альсест
(підходить до гвардійця)
Чим можу вам служить?
Гвардієць
Я, пане, маю вам одно сказати слово.
Альсест
Кажіть, щоб чули всі, нащо так загадково.
Гвардієць
З Маршальства, пане, я. Щоб не було біди,
Вам велено мерщій з’явитися туди.
Альсест
Мені?
Гвардієць
Так, пане, вам.
Альсест
Чого ж би то, цікаво!
Філінт
(до Альсеста)
З Оронтом випливла кумедна ваша справа.
Селімена
(до Філінта)
Що, що?
Філінт
Оронта взяв великий, пані, гнів,
Що віршиків його Альсест не похвалив.
Ну, певне, хочуть там їх якось помирити.
Альсест
Ні, ні! Нещирості від мене ви не ждіте!
Філінт
Скоритись треба вам, — збирайтеся ж, ідіть.
Альсест
Ну, що тут має нам чийсь вирок ізробить?
Чи, може, повелять оті мені панове,
Щоб я сонет лихий та визнав за чудовий?
Ніколи слів своїх я не візьму назад.
Сонет той — бозна-що.
Філінт
Хай буде краще лад…
Альсест
Лихе лихим назву я завжди, слово честі.
Філінт
Ні, поступитися вам трохи слід, Альсесте,
Ідіть же.
Альсест
Я піду — та голос анічий
Мене не всилує…
Філінт
Збирайтеся мерщій.
Альсест
Допоки сам король наказом іменовим
Не повелить мені озватись іншим словом, —
Я все казатиму, свідомий власних прав,
Що шибениці варт, хто вірші ті писав.
(До Клітандра та Акаста, що сміються).
А, грім та блискавка! Не думав я, признатись,
Що я такий смішний!
Селімена
Ну, годі зволікатись,
Ідіть.
Альсест
Я, пані, йду, — але до вас вернусь
І правди щирої од вас таки доб’юсь.
ДІЯ ТРЕТЯ
ЯВА 1
Клітандр, Акаст.
Клітандр
Маркізе, інколи дивуюсь я, їй-богу:
Веселий ти щодня, вдоволений з усього.
Скажи по щирості: де теє джерело,
Що стільки радощів душі твоїй дало?
Акаст
Туди к нечистому! Я джерела не знаю,
Щоб набиратися печалі та одчаю!
Адже ж я не бідар, не хоровитий дід,
Шляхетним зветься мій не без підстави рід,
І є таких посад у королівстві мало,
Яких ім’я моє посісти б не давало.
Хтось, може, смілості мені закине брак?
Та кожне бачило і добре знає всяк,
Що я ставав не раз одважно на дуелі,
Немов на ігрища виходячи веселі.
Смаку і розуму мені не. позичать:
Про все я впевнено зугарен міркувать,
Умію, сидячи на щонайпершій лаві,
Складати, як суддя, ціну новій виставі
І подавати знак до шуму та хвали,
Як гарну сцену нам актори удали!
Я маю грацію, я маю взір привабний,
І зуби наче сніг, і стан тонкий та зграбний,
А зодягатися — скажу без зайвих слів —
У цілій Франції нема таких митців.
Жіноцтву красному я завжди до вподоби,
І сам король мені не відмовля в Шанобі.
Усе це зваживши, ти визнаєш і сам,
Що можу я своїм пишатися життям.