СОФІЯ. (Мовчить якийсь мент.) Гм! Добре, товариші, все буде, що ви хочете. Я записала отут, ми обсудимо. А тепер... (Підводиться.) Ви підете з цим товаришем, і з вами ще поговорять.
СЕЛЯНИН У КОЖУСІ. Так буде все? А бомагу нам якусь дасте?
СОФІЯ. Ні, бумаги не треба. Все буде й так...
СЕЛЯНЕ. (Помалу встають, чухаються, мнуться, перешіптуються, — не певні.)
СОФІЯ. Тихоне, будь ласка, треба з товаришами побалакать докладніше про все. Ти розумієш? Поклич товариша Савченка, нехай він поговорить. Добре?
ТИХОН. Добре. Ходімте, товариші.
СЕЛЯНИН У КОЖУСІ. (Уклоняється Софії, за ним другі.) Прощавайте. Так нам уже там дадуть бомагу?
СОФІЯ. Там, там. Бувайте здорові. (Коли селяне виходять, сідає безпомічно, пускає руки по столі й стомлено сидить.)
Входить СЄМЯННІКОВ. (Оживлений, веселий. До Софії.) — Здравствуйте, хохландия милая. Вы до сих пор за работой? Молодчина вы, ей-Богу. Да что вы такая будто кисленькая? А?
СОФІЯ. (Маха рукою.) Раджу не допитуватись.
СЄМЯННІКОВ. Что?
СОФІЯ. Раджу не допитуватись.
СЄМЯННІКОВ. Тьфу, черт. Да говорите вы, товарищ, по-человечески, ей-Богу. Вот наказание Господне.
СОФІЯ. Вчіться розуміть. Я вам заявила ще з самого початку, що ні одного слова по-руськи ви од мене не почуете. Ви живете на Україні й повинні знать її мову.
СЄМЯННІКОВ. Да на какого дьявола она мне нужна, ежели меня везде и я всех отлично понимаем и по-русски? Зачем этот национализм, разъединение, не понимаю? Когда вы отделаетесь от этого буржуазного национального фетишизма? Такая вы славная, енергичная, умная, такая социалистка хорошая и... все портите этим своим украинофильством. Ну, да будем надеяться, это, наконец, выветрится. А дела наши подвигаются, товарищ.
СОФІЯ. Да?
СЄМЯННІКОВ. Буржуи снесли сегодня миллиончик. Затем получена мануфактура. Я думаю предложить комитету пустить весь миллион на організацію работ для безработных. Необходимо реквизовать все особняки под больницы и школы. Ех, ежели бы поскорее нам всю разруху уладить, да за творческую работу приняться. А, товарищ? Да почистить как следует публику нашу. Жулья ведь набилось к нам. Лезут подлецы как мухи на мед и компрометируют, мерзавцы. И мало, мало интеллигентных, культурных сил. А дело громадное, великое дело, товарищ. Дух захватывает...
Швидко входить СОРОКІН. (До Сємяннікова.) — Наконец вас поймал. Здравствуйте. (Софії.). Здравствуйте, товарищ.
СЄМЯННІКОВ. В чем дело? Что случилось?
СОРОКІН. Ничего особеннаго. Вы мне нужны.
Входить Тихон.
СЄМЯННІКОВ. Сейчас, я хотел вот с товарищем.
СОРОКІН. (Рішуче одводить убік, тихо.) Наши разбиты. Украинцы и немцы в десяти верстах от города. Могут сейчас быть здесь. Только что приехал Васильев. Он еле спасся.
СЄМЯННІКОВ. (Свистить.) Да ведь он хвастал, что...
СОРОКІН. Эх, говорил я... Ну, да что там! Надо немедленно созвать комитет. Да не всех, украинцев к черту. Из-за них все и вышло. В последний момент, подлецы, затеяли ссору с нашими по поводу каких-то своих национальных требований, и это погубило всех. Пока мы ссорились, гайдамаки обошли со всех сторон и ударили. Ну, погодите вы, хохлы, я вам покажу. И эти тоже могут что-нибудь подобное устроить.
СЄМЯННІКОВ. Да, в таком случае ну их к черту. Что ж тепер делать? Разбиты окончательно?
COPOKIH. Вдребезги. Ну, идем, идем, надо созвать ведь еще. (Хоче вийти, мимохідь сухо хитає головою Софії й каже.) До свиданья.
СОФІЯ. Сталось що-небудь?
СОРОКІН. Как?
СОФІЯ. Що-небудь сталось?
СОРОКІН. Если вы, товарищ, хотите, чтобы вам отвечали, то имейте в виду, что не все понимают ваше наречие.
СОФІЯ. (Різко.) Случилось что-нибудь?
СОРОКІН. (Так само.) Нет, ничего не случилось. (Хоче йти.)
СОФІЯ. Подождите минутку. Я хотела вас видеть. Один вопрос. Вы приказали закрыть железнодорожную украинскую школу и сжечь все украинские учебники?
СОРОКІН. Да, я.
СОФІЯ. С какой целью?
СОРОКІН. С той целью, чтобы их не было. Подобный приказ я отдал везде.
СОФІЯ. А себе вы отдаете отчет, что вы делаете?
СОРОКІН. Не беспокойтесь, пожалуйста, я привык это делать всегда. Сожалею только, что мы раньше занимались этим преступным попустительством вашему национализму.
СОФІЯ. Школы и учебники вы называете национализмом?
СОРОКІН. Я называю национализмом все, что разъединяет один народ. Никакой вашей Украины не было, нет и не будет. Все это буржуазно-интеллигентная сантиментальная чепуха, с которой я буду бороться беспощадно. Слышите, товарищ? Бес-по-щадно. Это нам слишком дорого стоит.
СОФІЯ. Это называется "самоопределеніем вплоть до отделенія"?
СОРОКІН. Да, вот это самое. До свиданья.
СОФІЯ. По крайней мере, откровенно.
СОРОКІН. (Озирнувшись.) Да, товарищ, откровенно. Семянников, идемте. (Виходить, за ним Семянніков, який схвильовано й трівожно ходить по хаті.)
СОФІЯ. О, принаймні це вже одверто. Принаймні одверто. (До Тихона.) Тепер ти чув?
ТИХОН. У їх щось трапилось.
СОФІЯ. У "їх"?... А ми хто? Ха! "Не было, нет и не будет!" О, як вони всі чудесно засвоїли цю формулу. Од чорносотенця до соціаліста, всі однодушно стоять за неї. Добре, коли так. Чудесно. От коли вони показали свій інтернаціоналізм... Я при йому більше не буду робить! Скажи там.
ТИХОН. Завтра?
СОФІЯ. Не знаю. Ну, скажи, хай завтра приходять. Хтось прийме.
ТИХОН. (Виходить.)
Назустріч йому Г р і н б е р г.
СОФІЯ. Ви, товаришу, в якійсь справі? Вибачайте, я зараз не можу.
ГРІНБЕРГ. (Підходить близько, тихо, значно.) Моя справа та сама. Востаннє питаю вас: ви сповните ваш договор?
СОФІЯ. (Різко.) Товаришу! Я вам раз сказала, що ви мене примусите піднять цю справу перед всіма товаришами, я це зроблю.
ГРІНБЕРГ. Це буде ще одна нечесність.
СОФІЯ. А ви гадаєте, що наш договор був чесний?
ГРІНБЕРГ. Який би він не був, я рискував через його своїм життям, репутацією, і я його сповнив.
СОФІЯ. Ви його не сповнили: брата розстріляно.
ГРІНБЕРГ. Я вам уже поясняв, через що. І ви знаєте, що через це мене самого трохи не вбили, коли я хотів оборонить його. Але батька вашого я все ж таки одстояв. Я пам'ятав, що я обіщав вам. І вмер би, а од свого обіщання не одступив би. А ви?
СОФІЯ. Чого ви хочете од мене? Чого ще ви тут...
ГРІНБЕРГ. Щоб ви сповнили своє обіщання.