Натовп, який потроху збільшувався, схвально загомонів. Дворецького не любив ніхто, крім хазяїна.
— Я не мав на увазі нічого подібного, — мляво запротестував дворецький.
— Отже, це чоловічий плащ?
— Як вам буде завгодно, сер.
— Незадовільно. Отже, ви не відмовляєтеся від вашої брудної інсинуації? Я йду по поліцейського.
— Зачекайте! Навіщо так поспішати?! — вигукнув дворецький. Він зблід, його руки тремтіли. — Ваш плащ — це чоловічий плащ, сер.
— А як щодо моєї краватки?
Дворецький голосно засопів, видав гортанний звук і зробив останню спробу зупинити Запату та його кровожерливих пеонів.
— Але, сер, ваша носова хустка явно...
— Те, що я ношу довкола шиї, — холодно промовив Кордл, — стає тим, чим повинно бути. А якби я обв'язав навколо горла шматок кольорового шовку, ви що, назвали б його бюстгальтером? Льон — цілком придатний матеріал для краватки, verdad? Функція визначає термінологію, чи не так? Якщо я приїду на роботу на корові, ніхто не скаже, що я осідлав біфштекс. Ви бачите якусь логічну неузгодженість у моїх аргументах?
— Боюся, я не зовсім розумію...
— То як ви насмілюєтеся судити? — Юрба захоплено заревла.
— Сер! — вигукнув переможений дворецький. — Благаю вас...
— Отже, — із задоволенням констатував Кордл, — у мене є піджак, краватка і запрошення. Може, ви погодитеся бути нашим гідом і покажете візантійські мініатюри?
Дворецький відчинив двері перед Панчо Вілья та його татуйованими ордами. Останній бастіон цивілізації капітулював менш як за годину. Вовки завили на берегах Темзи, босонога армія Морелоса увірвалася до Британського музею, а над Європою запала ніч.
Кордл і Мевіс оглядали колекцію мовчки. Вони не обмінялися ані словом, поки не залишилися наодинці в Риджентс-парку.
— Послухай, Мевіс... — почав Кордл.
— Ні, це ти послухай! — перервала вона. — Ти був жахливий! Просто нестерпний! Ти був... Я не можу знайти достатньо брудного слова для тебе! Мені ніколи не спадало на думку, що ти один із тих садистів, які отримують задоволення, принижуючи інших людей!
— Але ж, Мевіс, ти чула, як він розмовляв зі мною, його тон...
— Він дурний дідуган і трохи не сповна розуму, —сказала Мевіс. — А тебе я вважала іншим.
— Але він казав...
— Не має значення. Головне — ти насолоджувався собою!
— Гаразд, мабуть, ти маєш рацію, — погодився Кордл. — Але дозволь я поясню.
— Пояснюй комусь іншому. Усе скінчено. Будь ласка, йди, Говарде. Назавжди.
Майбутня мати двох його дітей повернулася й пішла геть з його життя. Кордл поспішив за нею.
— Мевіс!
— Я покличу поліцейського, Говарде, слово честі, покличу!
— Мевіс, я кохаю тебе!
Певна річ, вона чула його, але не зупинялася. Це була мила, симпатична дівчина і явно незмінна — цибулина.
Кордл так і не зумів нічого пояснити Мевіс про рагу й необхідність випробувати поведінку, перш ніж засуджувати її. Моменти містичного натхнення рідко повторюються. Але йому вдалося переконати її, що то був якийсь шок, чистий випадок, зовсім немислимий і... поруч з нею... таке ніколи не повториться.
Зараз вони одружені, у них дівчинка й хлопчик; вони живуть у затишному будиночку на різних рівнях у Плейнфілді, Нью-Джерсі, й цілком щасливі. Кордла, як і раніше, відштовхують і зачіпають прибиральники, фінансові адвокати, метрдотелі та інші особи, наділені владою. Але є одна відмінність.
Тепер Кордл регулярно їздить відпочивати сам, без дружини й дітей. Минулого року прославився в Гонолулу. Цього року він їде до Буенос-Айреса.