Народний Малахій

Сторінка 11 з 16

Куліш Микола

М а л а х і й

(з муру)

— Не закудикуйте! Хіба ще й досі не зрозуміли? Обійти треба кожну хату, межу і завод, щоб кожному преподати голубії мрії...

— І вам не сором перелазити через мур! Злізьте!

— Народний нарком має право перелазити через всі тини на Україні, через всі мури й паркани. Це моя прерогатива.

— Прощу й благаю вас — злізьте.

М а л а х і й

— Гм... Вона просить (зліз з муру). Коли хто-небудь з бідних і покривджених попросить, щоб народний нарком повісився, він мусить і це негайно зробити... Бачте, Олю, народний нарком уважив вашу просьбу, тепер уважте ви мою. Пустіть мене туди.

— Куди?

— Туди, до всіх, а перш — до гегемонів.

— Побудьте ще трошки у нас, відпочиньте, а тоді й підете собі...

— Олю! Невже ви маєте мене за божевільного.

— Ну, от ще... Та ніхто, ніхто не має вас за божевільного.

М а л а х і й

(проникливо)

— Олю! У вас очі такі чисті й прозорі, що навіть тінь легенької неправди я бачу на дні їх і читаю — авжеж, божевільний.

— Та ні! То вам так здається.

— Щоб знали ви, Олю, — я не божевільний. Вийшла, як це трапляється, малюсінька помилка. Угадайте, яка?

— Не знаю... Скажіть!

— Малюлюнічка. Провожатий помилився — де б вести мене на віллу РНК, а він на Сабурову віллу одвів.

От і все. А Оля повинна помилку цю залагодити, пустивши мене...

— Ні-нії Я не можуї Попросіть професора. Він розумний і добрий, він вас огляне... І взагалі вас скоро випустять. Я чула, вас тільки на освідчення прислали... Та хіба вам погано тут? Дивіться — зелено як, квіти, повітря яке!..

— Не голубе! Ах, Олю! Од вас тепер залежить, щоб оновилася людина і земля у просторах блакитних, як лебідь біла на тихих ставах, музично і вільно попливла...

Десь за садом загув лунко заводський гудок.

М а л а х і й так і скинувсь:

— Чуєте?.. Туди, туди, — до гегемонів!.. І божевільним справді буду, коли спізнюсь і не поведу їх за собою...

О л я

— Ой Боже! Гудок у заводі — дванадцять годин. Зараз на сніданок... А де ж другі... Де вони?

М а л а х і й

— Вони вже пішли.

О л я

— Справді? Пішли снідати?

М а л а х і й

— Так. На голубе снідання пішли.

О л я

— Так ходімо ж і ми. Мерщій! (Пішла).

М а л а х і й пішов був за нею.

Скоро вернувся — сам. Взявся лізти знов на мур. Завагався:

— Ні... Вона мене просила.

10

О л я

(повернулась)

— Наркоме!

М а л а х і й

— Не бійтесь! Я ж відступивсь і здавсь на вашу просьбу. Проте я маю вас переконати, Олю. Я мушу першій вам преподати голубії мрії, тим паче, що в очах у вас вони ще не зів'яли, бринять, а як коли, так їх там ціла повінь. Я з вас почну...

— А я покличу санітара.

— Олю, я навколіна стану, ось... До ніг вклонюсь, молитиму, пустіть...

— У вас температура, наркоме. Вам треба лягти.

— Навпаки, мені треба встати. Олю, хвилинку... Ви тільки зважте, що дадуть мої проекти вам особисто. Бо хто-хто, а ви колишете завжди голубії мрії. Не пустите ж мене — доведеться, чорний очіпок надівши, однести їх на гробки.

— Гукають.

— А пустите — він вернеться.

— Хто?

— Кирюшик.

— Не вернеться.

— Згідно з проектами моїми — вернеться. Невкоснительно. Уночі зимою...

— Гм... А чом не весною?

— Зимою. Ви, Олю, засвітивши каганець самотності, прястимете нитку жіночого смутку. А колиска рип-рип, а в колисці дитя хлип-хлип, — Мати Оля горювальниця пісню співатиме, оту саму, як й'... (заспівав): "Ой спи, дитя, без сповиття. Поки Мати з поля прийде та принесе три квітоньки: одна буде дрімливая, друга буде сонливая, а третя — щасливая..." (Нахилився до Олі) у Олі сльози?..

О л я

(крізь сльози)

— Ну, а далі що?

М а л а х і й

— Зимою вночі. Метелиця буде по всіх степах, по всіх світах: гу-гу-у. Коні в степу тупу, тупу, — то з походу революційного їхатиме він...

— Хто?

— Згідно з проектами — Кирюшик.

— Так?

— Невкоснительно. У віконця стане, тихенько постукотить: "Одчини, дружино Олю, товаришу вірний..." (До Олі). Оля?

О л я

(тихо)

— Одчине...

М а л а х і й

— Засніжений, заметений у порога стане; — "Драстуй", — скаже. Тоді Оля у відповідь (заспівав з відомої солдатської пісні, одмінивши трохи слова). "Драстуй, драстуй, милий мій, пожалуй у хату..." Тоді скаже милий; "Олю, оновлений після реформи людини, спокутавши гріхи свої перед тобою в походах і боях за голубосяйні мрії, я вернувсь до тебе, прости мене..." Оля скаже...

О л я

(замріяно)

— Прощаю! Прощаю!

М а л а х і й

— Тоді милий посадовить свою Олю коло колиски... Отак (посадив Олю на пні). То на неї любо гляне, то на милеє дитя, то к серцю пригорне, то в очі загляне, то ноги цілує святі у чашечки похололі... Оля плаче?

О л я

— Ні... це я так, дурненька (замріяно). Ох, як же я нагорювалася, тебе ждучи, милий!

М а л а х і й

— Це все відбудеться згідно з моїми проектами... Я маю поспішати, Олю. Я йду.

О л я

(замріяно)

— Ідітьі Ідіть!

М а л а х і й

(виліз на мур, сів)

— Ходімо разом, Олю. Я появлю вас РНК яко найкращий наочний приклад моєї негайної реформи...

Близько почувся санітарів голос: "Олю Манойловно!"

О л я

— Кличуть!.. Тікайте!

М а л ах і й

— Не тікаю, а йду! Жду вас, Олю, на свято оновлення нашого українського роду, що відбудеться двадцятого серпня за новим стилем, по старому ж на Спаса. Подробиці: бой конфетті, серпантин і тощо у моїх декретах... (Скочив — і за мур, потупотів десь).

11

С а н і т а р

(прибіг)

— Олю Манойловно, там прийшли по Стаканчика його родичі (подивився кругом). Та де ж він?

О л я

(заступила те місце, де переліз М а л а х і й)

— Не знаю.

С а н і т а р

(підозріло)

— Як так не знаєте? Та я черговому лікарю рапорта напишу, як і хто гУ л яє з хворими в кущах, а тоді — не знаю... (Оля мовчала). Ви набрехали на Кирюху: ніякої хвороби, каже він... (Оля мовчала). Де Стаканчик?.. А хворі всі де?.. Може, повтікали?

О л я

(очутилась)

— Хворі? Вони он...

— Де?

— Пішли снідати, і Стаканчик.

— Нічого подібного, там їх нема.

— Та он вони, хіба не бачите, за ріг зайшли...

С а н і т а р побіг. Десь близько почулися тривожні голоси:

"Хтось випустив хворих! Хворі втекли!" Оля перелізла через мур.

12

Біля канцелярії стояли, ждали кум і Л ю б у н я. Хвилювалися.

Л ю б у н я

— Аж не віриться, що зараз папонька вийдуть, що зараз повезем його додому... Боже! Що вже находилися, що напросилися, а що наговорилися... Невже, хрещений?