М а л а х і й
— Справді, Олю, бо ж сучасна сім'я — божевільня. Перший ступінь божевільні. Божевільний куток. Скорочено — божкуток.
О л я
— А любов?
М а л а х і й
— Це — мара! Голубая мара, себто — мрія... Бо хіба ж не вона, нездійсненна, привела вас сьогодні до церкви?..
Оля поникла. М а л а х і й два кроки до неї.
І хіба ж не вони (на парубка й Аполінару показав), скориставшися з вашого стану, спокушали і надили вас вийти на розпуття жіноче, щоб грати на струнах універсального кохання?
О л я
(звела голову)
— Ні! (Рвучко повернулась і пішла).
П а р у б о к
(до Малахія)
— Га?
А п о л і н а р а
(кинулась була за Олею)
— Дитя моєї Олю! (Та Оля так глянула на неї, що А п о л і н а р а прикусила язика. Тоді обернулась та до Малахія). Будь ласка, ведіть її тепер ви! Будь ласка! Я маю собі заробіток… (До комендантів). Нарешті, я просю защити од таких і подібних натяків, та ще де — у Раднаркомі, Матильдо! (Демонстративно одійшла).
М а т ильда
— Я теж! (Одійшла).
П а р у б о к
— Це ж наклеп! Провокація! (Одійшов).
Д і д о к
— Ну да ж... (Подибав і собі).
Г а л і ф е
— І за що?.. (Одійшов).
З
А вже входив у комендатуру кум, небритий, суворий. За ним боязно ступала з дорожнім клуночком Л ю б у н я.
К у м
— Спокійно! Він тут! (Не хапаючись, мовчки дійшов до Малахія, став, подивився на його. поминув, повер нувся. знов підійшов).
П е р ш и й к о м е н д а н т
— Ви в якій справі, товаришу" прийшли? До кого?
К у м
(Суворо глянув на к о м е н д а н т а, одійшов од Малахія, постояв, пождав, чи не озоветься він, чи не усміхнеться він, тоді втретє підійшов)
— Хоч здрастуй, куме, коли мовчиш, і я мовчу! (До к о м е н д а н т і в і до всіх). Га?.. Трохи під машину не попали, і за це така стріча!
Л ю б у н я
(боязно наблизилась)
— Папонько! Мамонька... (Затремтіли губи, не могла далі вимовитись).
К у м
— Спокійно!.. Ну що ж, кумеї.. Кланялась тобі жона твоя, а моя кума...
Л ю б у н я
(перемоглася)
проклену, Любуньо, як без папоньки
— Казали вернешся...
К у м
— Спокійно! Кланялась, ридала, ще й переказала, що має три доньки: Віру, Надію, Любов (до всіх), мої хрещениці. (До Малахія). Віру та Надію вдома залишає, а Любов до тебе посилає.
М а л а х і й
— Тіні минущого, гетьте з очей! Гетьте а очей!
Л ю б у н я
— Папонько! (Хотіла щось сказати, та кум, води їй подавши, перебив).
К у м
— Випий, Любонької Випий, хрещенице, бо вода, хоч і холодна, проте тепліша за серце і кров твого батька... (До Аполінари). Можна подуМ а т и, що він їй рідний папаша?
А п о л і н а р а
(тихо)
— Я спочуваю... Скажіть, він за кого тут служить? У якому чині?
К у м
— Він?.. Ніде він не служить. Навпаки, — хоч і повнолітній, — безпризорний він правопорушник. Три тижні, як із дому втік.
А п о л і н а р а
— Ага-а!.. Так он він хто!.. (До свсііх). Він ніхто — ви розумієте?
Г а л і ф е
—Як?
А п о л і н а р а
— Він з дому втік, а дочка шукає...
П а р у б о к
— Ага-а... З полюбовницею?
А п о л і н а р а
— Тільки так! Забрав гроші, усе чисто, а донька оце ось і догнала, ви розумієте? Ніякого права він не має, щоб водити нас по раднаркомах, тим паче допитувати... Ніякого права, і жодної хвилинки я тут не лишаюся. М а т ильдо! Альон додому!.. (До к о м е н д а н т а). Оревуар! (Пішла).
М а т и л ь д а
— Я теж!.. (Пішла).
П а р у б о к
— Я й подавно! (Пішов).
Д і д о к
— Хе-хе... Я теж (і собі подибав).
Г а л і ф е
— За що? (І пішов).
М а л а х і й
— Усе це, плюс попереднє, плюс — що втекли — ще дужче переконує мене, як потрібна негайна і тільки за моїми проектами реформа людини... (До к о м е н д а н т і в). Де мої проекти?.. Півтора року носив я їх в голові, півроку писав і переписав каліграфічне, — де вони?..
Д р у г и й к о м е н д а н т
— Я вам уже сказав...
М а л а х і й
— Негайно подайте їх на розгляд РНК1 Щоб сьогодні подали! Чуєте? Ні, зараз подайтеї Зараз! Чого ж ви стоїте? Хіба можна сіюгодні стояти, коли ж ви самі бачили й чули, — отакеє з людьми робиться, дарма, що навколо у радіо грають, пасуться трамваї, б а сує авто!
Д р у г и й
— Ось слухайте, дорогий мій! Ви витратили на писання двох прекрасних, скажу, надзвичайно серйозних проектів два роки?
М а л а х і й
—Так.
— І ви хочете, щоб такі проекти та було розглянуто й вивчено (а їх треба серйозно й всебічно вивчити) за якихось два тижні?
— Це ж ви до чого?
— Бачте, треба більшого часу, щоб, приміром, держплан вивчив ваші проекти. То я б радив вам посісти яку-небудь посаду (між іншим, є директива Овикові дати вам посаду), ждати на ухвалу проектів, а тим часом, може, написати іще пару нових...
М а л а х і й
(подумав, тихо собі усміхнувся)
— Гаразд! Я згоджуюсь.
К о м е н д а н т и
(зраділи)
—Так?
— От і чудесно! До речі, ось і доня ваша по вас приїхала...
К у м
— Не тільки хрещениця, і я, його кум!
Д р у г и й
— І кум. От разом всі й повернетесь на вашу округу...
К у м
— І я тебе, куме, як вернемось, ой і поздоровлю ж з днем твого ангола! (До к о м е н д а н т і в). Це йому сьогодні сорок сім годочків вийшло. (До Любуні). А як там, подумай, вдома з приводу цього, як там сусідам і людям, що день ангола є, а самого чоловіка нема!
М а л а х і й
— Згоджуюсь — з умовою: посаду мені тут, в столиці, в РНК. Хоть за швейцара, аби тут.
К о м е н д а н т
— От тобі й на! Та що ви, голубчику! В РНК всі посади обсаджено, і швейцарська тоже. Звільнити ж когось, щоб вас посадити — ви ж самі розумієте — ніяково, живі ж люди сидять...
М а л а х і й
— Я стоятиму... Дайте мені посаду стояти, коли всі сидять! Інакше Симеоном Стовпником стану отут і стоятиму, аж поки РНК не розгляне моїх проектів. Крім того, просю вас не курити!
Д р у г и й
— Вибачте!
М а л а х і й
— За цей плакатик боляче, — кричить, кричить, і ніхто його не слухає. А це ж РНК...
П е р ш и й
— Тільки ви не кричіть!
К у м
— Спокійно!
М а л а х і й
— Мільйони дивляться з молінням на цю свою найвищу установу, на гору цю — Преображення України, на нову Фавор, а ви ходите тут під плакатом і ламаєте першу найважнішу заповідь соціалізму — не кури!.. Ні, ще раз переконуюсь, що без моєї негайної реформи людини всі плакати — це тільки латки на старій одежі... Де мої проекти? Я зараз саморучно подам їх голові РНК. Він зрозуміє, бо він бачить і чує, як шкодять революції люди, люди і люди.