– Його хоч годували. А цей як?
– Може, там такий склад, що хто його зна… А може, десь за багато кілометрів від села є потаємний вихід, і він час від часу поповнює запаси.
– Ти думаєш, що це звичайна людина?
– Думаю, що ні. Думаю, він володіє якимось надзвичайним екстрасенсорним даром. Інакше як пояснити появу отого кухлика з диким медом?…
Це було нове диво.
Вчора увечері баба Секлета, подоївши корову, понесла ставити молоко у льох і виявила на долівці дерев'яний кухлик із диким медом. Кухлик був старовинний, із різьбленим орнаментом якогось твердого темного дерева (може, навіть мореного дуба). А мед свіжий, запашний. Баба клялася, що в неї такого кухлика ніколи не було. – Дребедєнь! – сміявся наступного ранку Андрій. – Вигадує баба. Щоб вам було цікаво. Набридло їй у самоті жити. Рада, що ви тут крутитеся. Ви не знаєте тої баби. її кухлик, я певен.
Але хлопці Андрія не підтримали. Вони повірили бабі Секлеті. Легше всього сказати: "Дребедєнь", – і викинути з голови, не думати.
Баба так щиро дивувалася, так здвигала плечима:
– Ти диви! Знову Рукатий. То забирав, а тепер дає…
Вона наче забула, що забирав Жора Лук'яненко, а не Рукатий.
Та проникнення у льох із підземелля тепер виключалося: пролам був надійно замурований. Закидали землею хід і замуровували той-таки Андрій разом із татом.
Ні! То не була містифікація баби Секлети. Хлопці були певні.
– За день-два нагряне ота комісія, почнуться розкопки, дослідження… І він змушений буде зникнути, – з сумом сказав Женя.
– Ага… Шкода… – погодився Вітасик.
– Ти знаєш, я гадаю, що вони нічого не знайдуть.
– Я тільки-но хотів це саме сказати. Мені теж так здається.
– А все-таки добре було б знати рецепт тієї суріки.
– Але як стати праведником? Це ж і на уроках не побалакай, не прогуляй, не підкажи, не побийся, двійку не схопи…
– Важко, – зітхнув Женя.
– Тс-с-с! – тепер уже Вітасик приклав палець до губів. Вони затамували подих, прислухаючись.
Чулися чиїсь кроки.
У підземеллі хтось ходив…
До катастрофи лишалося кілька секунд
Розділ І
Тринадцятий Апостол
"Капітане Горбатюк! Ти вважаєш себе великим сищиком, але ти такий самий нездара, як і вся сучасна міліцейська шарага. Щоб довести це, заздалегідь попереджаю: тринадцятого липня на тринадцятому кілометрі Південного шосе о десятій вечора відбудеться катастрофа. Загине багато людей, у тому числі жінки й діти. Акція провадиться на знак протесту проти гнилої міліцейської системи, яка ні на що не здатна. У вас три дні в запасі, але ви, козли, все одно нічого не зможете зробити. Отож чекайте катастрофи.
Тринадцятий Апостол".
– Отакого, друже, листа одержав я сьогодні. На, полюбуйся, – капітан Горбатюк простягнув капітанові Попенку аркуш із надрукованим на принтері текстом.
Анатолій Петрович довго роздивлявся, перечитував, потім сказав:
– Гадаю, це хтось із твоїх колишніх "клієнтів". Що, як то кажуть, затаїв у душі помсту і, вийшовши після відсидки, вирішив тебе полякати.
– Я спершу теж так подумав. Потім почав перебирати в пам'яті своїх "клієнтів". Ну, по-перше, писала людина явно молода. Може, навіть юна. І інтонація, і обігравання числа "тринадцять". Дорослий писав би по-іншому. Та й щось я не пригадаю, щоб у мене були такі грамотні "клієнти", які б знали, що існувало всього дванадцять апостолів, учнів і послідовників Ісуса Христа. Наскільки пам'ятаю, хлопці вони темні й обмежені…
– Якби твій кореспондент був грамотний, – усміхнувся капітан Попенко, – то мусив би знати, що апостолів було не дванадцять і навіть не тринадцять, а принаймні чотирнадцять.
Степан Іванович знітився:
– А ти не плутаєш?
– А чого мені плутати? Згідно з Біблією, апостолами були Андрій, Варфоломій, Йоанн, Юда Іскаріот, Матей, Петро, Симон Зилот (або Симон Кананіт), Фадей (чи Юда – син або брат Якова), Пилип, Хома, Яков – син Алтея та Яков – син Зеведея. Після зради Юди Іскаріота на його місце було обрано Матвія (не плутати з Матеєм). Це вже тринадцятий. До апостолів зараховував себе й Павло.
Чотирнадцятий.
– Ти що, потай від мене заочно закінчував духовну семінарію? – спробував пожартувати капітан Горбатюк, але його друг жарту не прийняв:
– Ні, просто нашому братові на відміну від вашого брата "опера" доводиться не стільки ганятися за злочинцями з пістолем, скільки порпатись у паперах, документах, книжках… Мимохіть здобуваєш освіту. І Євангеліє мені свого часу довелося проштудіювати. Тож даремно ти думаєш, що твій кореспондент такий уже ерудит.
– Я не кажу, що ерудит, але…
– Що там на тринадцятому кілометрі? – перебив капітан Попенко, щоб вивести друга з незручного становища.
– Узлісся. Місток через річку. Жодної будівлі.
– Значить, ти все-таки побував там? – Аякже. Хоч, можливо, це й блеф, але… Зовсім нехтувати теж якось… – Степан Іванович одвів очі.
– Певна річ, виключати можливість реальної загрози не варто. Тим більше – зараз тероризм процвітає. Але давай поміркуємо, кому й для чого це потрібно. Просто так нічого не робиться. Якась мета повинна бути. Ну, перше, що спливає на думку, – хтось хоче вивести тебе з рівноваги, завдати тобі психологічного дискомфорту, щоб ти не міг нормально працювати. Які ти зараз ведеш справи?
– Пограбування магазину… Квартирна крадіжка… Розбійний напад із застосуванням холодної зброї і нанесення ножових ран… Ну, й шахрайство.
– А назви мені всіх по черзі, хто проходить у справах.
– Ну, почнемо з шахрайства, – загнув перший палець Степан Іванович. – Молода вродлива жінка. Притягалася за шахрайство двічі. Справу майже закінчено, проблем нема, передаю до суду.
– Ясно. Давай далі.
– Розбійний напад. Там рецидивіст. П'ять судимостей.
– Можеш не продовжувати.
– Квартирна крадіжка. Двоє молодиків. Обидва з вищою освітою. Інженери з дипломами. Залізли до свого знайомого, теж інженера, що кілька років працював за кордоном, поцупили відеокамеру, ноутбук, цифровий фотоапарат. Дебютанти. Раніше до судової відповідальності не притягалися.
– Це вже цікаво. Треба звернути увагу.
– Пограбування магазину. Поки що не розкрите. Сигналізація уміло відключена. Слідів жодних: ні відбитків пальців, нічого. Ввечері магазин одержав чергову партію товару (одяг, взуття). Ще й не розпаковували, залишили до ранку. А вночі – пограбування. Діяли оперативно, просто блискавично. Видно, інформація була на висоті. Навів хтось зі своїх. Але довести поки що неможливо.