— А он на могилі... Кодима на могилу загнала.
— А знаєш, що мені сьогодні прабаба каже: ти вже до нього на могилу ходиш, гляди, бо доходишся, сон мені такий снився недаром... А тут баба давай мене виручати: ви, каже, мамо, самі прожили без любові, та ще й других врочите. Хіба це у них з учора, чи що? Ходи, каже, Галько, ходи і не бійся, бо цей світ, як маків цвіт, — зранку цвіте, до вечора опаде... Тут прабаба як сказилася, та до баби: і ти така дівкою була, хіба я не знаю? Знаю-знаю, бачу-бачу!.. А мати моя стоїть та тільки слухає... А я тобі солі принесла, — Галя підняла горіхові руки і витягла з кіс сірникову пачечку солі. — Дай, думаю, заховаю в коси, бо а як перекинуся. Хоч воно і не глибоко, та каюк тече... такий сьогодні довгий день був... думала, вмру, кончуся... Ну, чого ти так дивишся? Ну скажи, чого?., що боса, в халаті, та ще й низенько зав'язана... так я ж тобі кажу, що бігла уже по темноті...
У притихлих м'яких степах поволі хололи на осінь колимські сині села, і чи то цар перевернувся на другий бік, чи ховрашок у норі поворухнув могилою, бо вона пішла навкруг зоряного неба, як маленька.