— І, розуміється, вона охоче поїхала б з нами, коли
б...
— Е, годі про це! Нікуди вона з нами не поїде. До нас? Сказився ти? І взагалі годі про це! Швидше б тільки відповідь од товариша Кішкіна приходила. А там...
Петро похмуро закрив свій бльокнот із стенографічним записом і кинув його на стіл.
Розділ XXIII
Перше засідання було призначене містером Стове-ром на третю годину в маленькому кабінеті на першому поверсі, — там було затишніше й спокійніше. Картини стародавніх майстрів у важких золотих раліцях; товстий, м'який, на всю кімнату перський килим, поважні вази з поважними квітами якогось чудного сорту; все таке поважне, імпозантне, у тон мільярдам. Величезне, на всю стіну вікно дозволяло бачити парк і небо. На якому теж поважно клубились імпозантні хмари з підзолоченими сонцем боками. Час од часу промені того сонця проривались крізь хмари і заливали кабінет невтримним, легковажним, неповажним сміхом.
Одначе у членів засідання на обличчях той сміх не відбивався. Вони всі були дуже серйозні, навіть урочисті, на що у кожного були свої підстави.
Посеред кімнати стояв величезний стіл, накритий зеленим сукном, і чотири зручні, спокійні фотелі. Перед трьома з них на столі лежали бювар, олівець, папір і стояла попільничка. Фотель містера Стовера стояв трохи осторонь столу, був він інший, ніж усі, великий, глибокий, з високою спинкою, як при троні, а при ньому був окремий столик, теж з папером, олівцем і попільничкою. Містер Віш і місіс Мабель Стовер сиділи поруч по один бік стоЗіу, а міс Мері Сміт, яка була блідіша, ніж звичайно, підсунула ближче до себе одну з ремізок, поклала на неї руку, немовби прохаючи підождати, і заговорила тихим, рівним голосом, потупивши очі:
— Я дозволю собі дати маленьку передмову... Містер Стовер, бачачи, що Віш не почав стенографувати, перебив Мері:
— А ви, Петре, записуйте. Навіть передмову. Ми потім будемо розбирати. Чи піде вона до книги...
(Як своєму синові, містер Стовер казав уже тепер тільки "Петре", а не Віш.)
Петро поспішно взяв стильо й почав писати.
— Прошу далі, міс Сміт, — офіціальним голосом сказав містер Стовер.
— Моя передмова матиме певне відношення до книги, — тим самим рівним голосом і з потупленими очима почала знову Мері. — Вона дає пояснення, через що автор хотів писати її. Автор її — мій покійний брат, Джон Сміт. Батько наш був робітником на заводі Форда в Дітройті. Батько конче хотів дати освіту братові й приносив усю нашу родину в жертву цьому. Брат закінчив університет і вже намірявся відплачувати всім нам свій борг, як він казав, — він хотів дати всім нам, молодшим за нього дітям, теж вищу освіту, — але йому не пощастило зробити це так, як хотілось би, бо він...
Мері на мент зупинилась, але зараз же почала далі:
— ...бо він був комуністом, і його неохоче приймали на службу.
Містер Стовер удав, що його ні трошки не здивував цей маленький деталь. Мабель, навпаки, весело здивувалась:
— О? А я й не знала, Мерінько, що ваш брат був такою передовою, лівою людиною.
Петро, швидко записував і ніяк не реагував.
— Так, він був щирим, глибоко переконаним комуністом, гарячим послідовником Леніна і Сталіна. Його віра в те, що в СССР був дійсний соціялізм і щасливе життя, була така, що він не дозволяв нікому з нас у родині ні одного слова критики чи простого сумніву. Через те в нього часто були сутички з батьком, який все ж таки дозволяв собі сумніватись. Нарешті закінчилось тим, що брат вирішив їхати до СССР для участи в будуванні соціялізму. А батько з горя заслаб і помер...
Вона помовчала кілька секунд і, не підводячи очей, заговорила далі:
— Я забула сказати: брат шість років вивчав російську мову і знав її так добре, що міг писати статті цією мовою й говорити так, що його часом самі росіяни брали за росіянина. Отже, він міг цілком легко працювати в Росії у своїй галузі (фах у нього був інженера). Але... але він із самого початку побачив таке протиріччя між дійсністю і тим, що він собі уявляв на підставі читаного ним у комуністичній пресі й книжках та усної пропаганди, що йому трудно було звикнути до цієї різниці. Він старався знайти всякі пояснення, бути терплячим, бути вірним своїй доктрині. Але якраз оця саме вірність і заважала йому працювати. Навпаки, що більше він хотів бути справжнім комуністом, таким, як того вимагала чиста теорія, то виразніше відчував оте розходження між теорією і ділами комуністів.
— Розуміється! — твердо й задоволено сказав містер Стовер і закурив сигару.
— Брат не витримав і почав звертати увагу керівників совєтського уряду на це розходження. Але його суворо спинили і заборонили робити яку-будь критику політики партії та її моралі. Ця заборона не спинила його. Тоді йому загрозили арештом. Та й це не спинило його. Тоді його арештовано й заслано на тяжкі роботи до Сибіру. Він утік. Його спіймали. Він протестував. Його сильно били, мучили, знову заслали на каторжні роботи. Тут надійшла війна. Він знову втік, добився до Москви і сховався в американському посольстві. Посольство вивезло його додому, до Америки. Це було вже в кінці війни. Коли він уперше прийшов до нас, ми його не впізнали, це був якийсь...
Мері знову замовкла, посиділа так непорушно якийсь мент і ще тихіше та рівніше заговорила далі:
— Коли він їхав до Росії, він був таким здоровим і сильним, що... А приїхав він старим калікою. Половина зубів йому була вибита, так само як кілька ребер. Печінка була потовчена. Шлунок цілком хворий. І в останній стадії туберкульоза. Через рік по повороті додому він помер, у великих стражданнях...
І знову Мері замовкла на якийсь мент. Петро швидко писав і час од часу відривав очі від паперу й гостро встромляв їх у Мері. Стовер часто затягувався сигарою і дивився у вікно з таким виглядом, який казав: "Інакше й бути не могло". А Мабель скоса уважно поглядала на Петра.
Мері зняла руку з шемізки, розстібнула її й заговорила знову:
— Він хотів писати цілу книгу про московський комунізм та про режим в СССР, але не встиг. Він устиг тільки трохи систематизувати зібраний ним у Росії й тут, за кордоном, матеріял, намітити головні тези книги і дати коротенькі вступні нотатки до кожного розділу. Я йому помагала, і він, помираючи, завіщав мені написати й видати його книгу. Але я досі не могла цього зробити.