— Рябко, гузя "Народну торговлю"!
Рябко Хельт в одній хвилі скочив, зіп'явся передніми лапами вгору і замкнув двері "Народної торговлі" в самий торговий день.
— Кдивда! Кдивда! — зам'явкала Опозиція, але вже якось несміло.
"Ще вам кривда?" — думав Перемісник та й командує далі:
— Рябко, піф читальні!
Рябко Хельт не сказав ані слова, не пустив ані голосу, але як скочив по читальнях, то тільки залопотіло та пір'я на вітер полетіло.
— Кдив...кдив...кдив... — ікала Опозиція, пройнята чимраз більшим переляком.
— Ще не досить? — мурмотів Перемісник. — Чекайте, я ще не скінчив! Я ще маю для вас гостинці.
Та й знов моргнув Рябкові:
— Рябко, з'їдж Романчука і закуси Савчаком!
Рябко зложився до скоку, стулився, вичекав, поки Романчук буде кандидувати, та й скік, хруп-хруп, — і Романчука нестало. Вхопився ще за Савчака, та не поздоровилось йому якось, подавився, неборака, якоюсь товстою кісткою та й богу духа дав. Та Опозиція вже ледве щось белькотіла і не орієнтувалася, а тільки ногами перебирала, мов тота дівка, що до танцю хоче та тільки чекає, щоб її хто взяв.
Тоді Перемісник прийшов до неї та й каже:
— А що, Опозиціє, дихаєш іще?
— Пдав... пдав... пдав... — белькотіла Опозиція та й сама зараз завстидалася.
— Покиньте ви се! — остро сказав Перемісник. — Досі були на вас рани, а коли не покинете сього м'явкання, то будуть ще й скорпіони. Я все можу, я маю власть, а застрашити себе не дам. Скажіть щиро: досить вам сього, що було?
— Досить, досить, досить! — прошептала Опозиція, б'ючися в груди.
— Так чого ж хочете? Що вам потрібне?
— Поссади! Авансси! — вже зовсім встидливо прошептала Опозиція.
— Ну, то так же й говоріть! — сказав Перемісник. — Так було б давно сказати. А то заладили: рівноправність та й рівноправність. Немовби то моя сила була всіх марципаном нагодувати. Ніколи багач не буде рівноправний з бідним, учений з темним, розумний з дурнем. Тут уже м'явкайте хоч до кінця світу, а нічого не вим'явкаєте. А посади, аванси — се друге діло. Се політика реальна, тут ми на твердому грунті, тут можемо порозумітися, і я певний, що порозуміємося. Тільки будьте розумні, хапайте те, що реальне, беріть те, що ми можемо дати, а не забагайте печеного леду. Зрозуміли?
— Цілковито, батьку, цілковито! — притакнула Опозиція.
— Ідіть же тепер і не грішіть більше! При виборах побачимось. Прощавайте!
І Опозиція, смирно поцілувавши Перемісника в руку, пішла додому, а по дорозі, як роздумала добре, то врадувалася великою радістю і, ставши в колесо та побравшися за руки, затягла славну національну "Марсельєзу":
Змилувався бог над раком, змилує й над нами:
Тож нам буде добре жити під штирма панами.
Пан єпископ, пан староста — гарна пара, братку,
Третій буде пан міністер, а станьчик вдодатку.
Першому би поклонитись — він язик відріже;
Другому би покоритись, а він в душу лізе.
Третій каже: "Дай, небоже, чвертку з полумацька",
А четвертий на нас крикне: "То чернь гайдамацька!"