— То й що? — не зрозуміла співачка.— Вони на конях, а воїни поважають мене за мою лютню і Мою беззахисність.
1 Прекрасної Франції (франц.). 184
— Не думай, що я хочу звести на них наклеп,— відказав коваль.— Якби ти завітала до них у їхні рідні лісові долини, вони прийняли б тебе гостинно, й тобі не довелося б нічого боятися. Але тепер вони вийшли на велику дорогу. Все, що попадеться в сіті тих людей,— їхній улов. Серед них знайдуться такі, котрі поквапляться на твоє життя за пару оцих золотих сережок. Ан-нанделець як побачить поживу, то в нього тільки й совісті, що в очах та в руках. Він тоді не слухатиме ні музики, ні співу, не почує і твого благання зглянутись. До того ж, їхній ватажок уже віддав про тебе наказ — і то такий, що його, будь певна, хутко виконають. Великих панів швидше слухаються тоді, коли вони наказують спалити церкву, ніж тоді, коли вони велять поставити нову.
— Виходить,— мовила дівчина,— мені не лишається іншої ради, як лягти й умерти.
— Не кажи такого! — заперечив коваль.— Ох, якби мені тільки десь прилаштувати тебе на ніч, а вранці я б пішов з тобою до річки, на Пристань Богоматері. Завтра звідти йде судно вниз до самого Данді. Я б тебе припоручив на кораблі якому-небудь супутникові, а він би вже доправив тебе до надійного місця й подбав, щоб тебе гостинно прийняли й не скривдили.
— О добрий... благородний... великодушний чоловіче! — промовила співачка.— Зробіть так, і якщо благанням і благословенням бідної співачки судилося дійти до небес, я молитимуся за вас! Ми стрінемось коло цих дверей перед тим, як матиме відчалити корабель.
— Перший відпливає на світанку, о шостій.
— Тоді прощавайте, поспішіть до своєї Валентини!.. І якщо вона любить вас,— о, будьте їй вірні!
— Ох, нещасна дівчино! Боюся, що це саме невірність і штовхнула тебе на такий шлях. Але я не можу покинути тебе напризволяще. Де ж ти знайдеш собі притулок на ніч?
— Не думайте про це,— відказала Луїза.— Небо ясне... А на березі доволі дерев та кущів. Я з Шарло непогано влаштуюся десь під зеленим шатром, а ранок, сподіваюся,— адже ви пообіцяли мені допомогти! — вже застане нас там, де мені не загрожуватиме ні зло, ні кривда. Ніч минає швидко, коли маєш надію на щасливий ранок!.. Ви тут зволікаєте, а ваша Валентина десь жде? Ні, так я ще подумаю, що ви не дуже її кохаєте, а ви ж бо знаєте, що таке потрапиіи на язик менестреля!
— Я не можу покинути тебе саму, дівчино,— відповів зброяр, зовсім розчулившись.— Якщо в лютому місяці залишити людину заночувати під голим небом, на колючому шотландському вітрі, це буде однаково, що вбити її. Ні, ні... Так я не додержу свого слова. А коли мене трохи й полають, то це буде мені справедлива покара за те, що я думав про тебе й поводився з тобою не так, як ти того заслуговуєш,— тепер я це розумію,— а так, як мені підказувала моя упереджена думка. Ходімо зі мною, дівчино... Ти матимеш на ніч пристойний і надійний притулок, хоч би чим це для мене скінчилось... Поганий дарунок я зробив би Катаріні, якби дав нещасній людині замерзнути тільки задля втіхи прийти до своєї Валентини на годину раніше.
Промовляючи так і намагаючись прогнати від себе страх перед прикрими наслідками чи поголосом, до яких міг призвести цей його вчинок, мужній Сміт вирішив, що знехтує небезпеку накликати на себе погану славу і таки візьме нещасну блукалицю на ніч у власний дім. І зважився він на цей крок, треба додати, вкрай неохоче,— так би мовити, в пориві великодушності.
До тієї миті, коли відважний син Вулкана 1 святобливо звернув свої помисли до Пертської Красуні, його палка натура перебувала в полоні не тільки Марса 2, але й Венери, і лише глибока відданість коханій несхитно втримувала зброяра від безоглядних розваг. Тим ревніше він дбав тепер про свою недавно завойовану репутацію статечного чоловіка, хоч турбота про бідну співачку неминуче мала кинути на нього тінь. Сміта тривожив сумнів: чи не надто нерозважливо поступається він перед спокусою?.. До всього, душу гнітив відчай від того, що вже й так згаяно стільки часу у Валентинів день, який за звичаєм він не тільки мав право, а й був зобов'язаний провести зі своєю подругою. Поїздка до Кінфонса, а також інші події поглинули майже цілий день, не довго лишалося й до вечора.
Ніби прагнучи швидкою ходою надолужити марно згаяний для себе час, Генрі перетнув широкими кроками сад домініканців, вийшов на вулицю і, затуливши плащем по самі очі лице й натягнувши аж на брови шапку, так само сквапно подався бічними вуличками та провулками з надією дістатися до свого будиночка у Вінді й не попасти нікому на очі. Та хвилин через десять зброяр спам'ятався й подумав: адже його супутниці, певне, важко за ним устигати? Генрі почав нетерпляче й сердито озиратися. Однак незабаром, коли він побачив, що співачка, намагаючись не відстати, майже знесилилась, йому стало за себе соромно.
♦Отакої! — сказав собі Генрі.— Такого бевзя, як я, повісити мало. Ніби від того, що я лечу, в бідолашки виростуть крила! А вона ж іще й тягне на собі свої манатки! Що правда, то прав
. 1 Вулкан — у римській міфології бог вогню і ковальського ремесла, чоловік^ богині краси й кохання Венери. 2 Марс — бог війни.
да: коли йдеться про жінок, тут я вайло вайлом, і коли щиро хочу зробити добро, неодмінно накою лиха..."
— Слухай, дівчино, давай я понесу твої пожитки. Так діло піде швидше.
Бідна Луїза хотіла була заперечити, але так4 задихалася, що не могла видобути з себе й голосу. Отож вона дозволила своєму добросердому опікунові взяти її невеличкий кошик. Побачивши це, собачка забіг наперед, став на задні лапки й, задрибулявши передніми, жалібно заскавучав, так наче просився, аби і його взяли на руки.
— Ну, тепер хоч-не-хоч доведеться нести й тебе,— сказав Генрі, бачачи, що цуцик стомився.
— Фе, Шарло! — прикрикнула Луїза.— Ніби ти не знаєш, що я можу нести тебе й сама!
Вона спробувала підхопити спанієля, але той відскочив, підбіг до зброяра з іншого боку і знов попросився на руки.
— Шарло правильно робить,— мовив Сміт.— Він краще знає, кому більше годиться його нести. Це мені підказує, голубко, що ти не завше носила свою ношу сама... Шарло мені дещо виказав!..