— Підніми мене високо-високо! — просив він.
— Будь ласка, містере Джек,— відповідав Герку лес.
— А я дуже важкий?
— Ви наче пір'їнка.
— То підніми мене ще вище! Ще вище, ще!
** Б а к — носова частина верхньої палуби або надбудова в носовій частині палуби.
І Геркулес, поставивши обидві дитячі ніжки на свою широку долоню й випроставши руку, ходив із Джеком но палубі, як цирковий артист. А Джекові здавалося, що він високий-високий, і це йому дуже подобалось. Він намагався "зробитися важчим", та ве-лет-негр навіть не помічав цього.
Тепер у малого Джека стало двоє друзів: Дік Сенд і Геркулес. А невдовзі з'явився й третій. Це був Дінго.
Як ми вже казали, Дінго не дуже зближався з людьми. Це, безперечно, пов'язане з тим, що товариство на "Вальдеку" чимось йому не подобалося. А на "Пілігримі" він зовсім змінився. Видно, Джек зумів здобути прихильність цієї чудової тварини. Незабаром Дінго залюбки грався з хлопчиком. Дінго був із тих собак, які особливо люблять дітей. Та й Джек ніколи не мучив його. Найбільшою втіхою-.для нього було сісти на Дінго верхи, перетворивши його в прудкого скакуна; хіба такий кінь не кращий за коня з пап'є-маше, хай навіть той і на коліщатках? Отож Джек частенько скакав верхи на собаці, і той охоче дозволяв це. Джек, легкий, мов пір'їнка, був для Дінго не важчий, ніж маленький жокей для іподромного скакуна.
Зате як меншав щодня— запас цукру в камбузі!
Дінго став улюбленцем всієї команди. І тільки Не-гору й далі уникав зустрічі з собакою, який невідь за що ненавидів його.
Однак любов до Дінго не заважала малому Джекові дружити з Діком Сендом — своїм давнім приятелем. Весь вільний від служби час молодий матрос проводив із хлопчиком.
Місіс Уелдон була дуже задоволена цією дружбою.
Якось — а саме 6 лютого — вона завела з капітаном Халлом мову про Діка Сенда, і капітан похвалив молодого матроса.
— З цього хлопчини,— сказав він,— вийде колись чудовий моряк, запевняю вас! У нього вроджений хист мореплавця, і цим хистом він надолужує брак необхідних знань. Але й те, що він знає, гідне подиву. І він засвоїв це за напрочуд короткий час.
— Слід ще й додати,— мовила місіс Уелдон,— що він чесний, добрий та слухняний юнак, упевнений в собі, рішучий і надто серйозний, як на свій вік. Відколи ми його знаємо, не було жодного приводу бодай щось закинути йому. [37]— Таж, це чудовий юнак,— підхопив капітан Хала.— Недаремно його всі так хвалять і люблять!
— Коли ми повернемося а цього плавання,— провадила місіс Уелдон,— то мій чоловік оддасть Діка до морського училища, щоб він дістав диплом капітана.
— І дуже добре зробить містер Уелдон,— відповів капітан Халя.— Дік Сенд стане колись гордістю американського флоту.
— У бідолашного сироти було важке дитинство! — зауважила місіс Уелдон.— Він пройшов нелегку школу.
— Еге ж, місіс Уелдон, і наука не пропала даремно. Хлопець зрозумів: треба працювати, щоб вибитись у люди. Він на правильному шляху.
— Так, він буде людиною обов'язку.
— Погляньте лишень на нього, місіс Уелдон! Відстоїть за стерном, не відводячи очей від бушприта. Вія надзвичайно уважний, тож судно аніскілечки не відхиляється від курсу. В Діка Сенда уже зараз хватка досвідченого стерничого. Непоганий початок для моряка! Навчатися нашого ремесла, місіс Уелдон, треба змалечку. Хто не починав служби юнгою, з того нікодя не вийде добрий капітан, принаймні в торговому флоті. Хто присвятив себе морю, той повинен учитися на всьому, згодом дії моряка стають розумними й водночас підсвідомими; рішення він приймає так само швидко, як маневрує вітрилами.
— Однак, капітане Халл, гарних моряків не бракув й у військовому флоті.
— Звичайно, проте, скільки я знаю, майже всі найкращі коряки починали службу з дитинства, не кажучи вже про Нельсона та багатьох інших. Той не моряк, хто не був юнгою.
В цю мить із каюти вийшов кузен Венедікт, як завжди, заглиблений у свої думки. Він став блукати туди й сюди палубою, зазираючи в усі шпарини, нашпорячи під клітками з курми, проводячи рукою по швах у бортовій обшивці, де пооблущувалася смола.
— Сподіваюсь, ви себе добре почуваєте, кузене Бенедікт? — спитала місіс Уелдон.
— Так, кузино Уелдон,.. Почуваю я себе непогано... Однак мені кортить чияскоріше висісти на землю.
— Що це ви там шукавте під лавою, нане Бенедікт? — спитав капітан Халл. [38]— Комах, пане капітан! — сердито відказав кузен Бенедікт.— Що мені тут шукати, як не комах?
— Комах? На жаль, доведеться трохи потерпіти: деде, а на морі вам навряд чи пощастить збагатити колекцію.
— А чому б і ні, пане капітан? Цілком можливо, що на борту знайдеться якийнебудь представник...
— Ее, кузене Бенедікт! — мовила місіс Уелдон,— Лайте чи не лайте капітана Халла, але на його кораблі така бездоганна чистота, що вам доведеться вертати з ловів із порожніми руками!
Капітан Халл засміявся.
— Місіс Уелдон перебільшує,— відповів він.— Однак, пане Бенедікт, гадаю, ви все ж марно згаєте час, шукаючи комах по каютах.
— Та знаю! — вигукнув Бенедікт, розчаровано знизуючи плечима.— Я вже все там обнишпорив.
— Хіба що в трюмі "Пілігрима",— вів далі капітан Халл,— ви знайдете тарганів, та вони вас, мабуть, не цікавлять.
— Не цікавлять, кажете! Ці нічні прямокрилі, аких прокляли в свій час Вергілій і Горацій! — відказав кузен Бенедікт, випростуючись на весь свій зріст.— Як можуть не цікавити мене ці близькі родичі Periplaneta orientalis, які живуть...
— Забруднюють...— докинув капітан Халл.
— Які царюють на борту,— гордо поправив кузен Бенедікт.
— Вельми приємне царювання!
— Що з вами говорити, адже ви не ентомолог!
— Аніскільки.
— Послухайте, кузене Бенедікт,— мовила усміхаючись місіс Уелдон,— сподіваюсь, ви не хочете, щоб ми задля любові до науки віддали себе на з'їжу тарганам?
— Я нічого не хочу, кузино Уелдон,— запально відповів ентомолог.— Хіба що додати до своєї колекції якийсь рідкісний екземпляр, що прикрасив би її!
— То ви незадоволені своїми знахідками в Новій Зеландії?
— Навпаки, дуже задоволений, кузино! Адже мені пощастило знайти там жукастафіліна, якого досі знаходили тільки в Новій Каледонії, за кілька сотень кілометрів звідти.