— Табу!.. Табу!..
Віолончель стала табу! До неї не можна доторкнутися, не здійснюючи святотатства! Жерці, король Георг, вельможі його двору, все населення острова повстали б проти порушення священного звичаю...
Але Себастьєн Цорн знати нічого не бажає. Він дуже дорожить своєю віолончеллю, шедевром Гана і Бенарделя. І він летить по слідах викрадача. Негайно ж за ним спрямовуються його товариші. У справу втручаються тубільці. І всі мчать один за одним.
Але тонганець біжить так швидко, що наздогнати його немає ніякої можливості.
Не минуло і трьох хвилин, як він уже далеко...
Себастьєн Цорн та інші, абсолютно знесилені, повертаються до Калістуса Менбара, який сам ледве переводить дух. Сказати, що віолончеліст знаходиться в стані невимовної люті, було б недостатньо. Він задихається, на губах у нього піна! Табу чи не табу, але він вимагає повернення інструменту! Нехай Стандарт —Айленд оголосить війну всьому Тонгатабу, — хіба не бувало воєн, що виникали по менш важливому приводу?
На превеликий щастя, влада острова втрутилися в справу. Через годину тубільця вдалося схопити, і його змусили принести інструмент назад. Правда, це вдалося нелегко. І могло б статися, що ультиматум губернатора Сайреса Бікерстафа порушив би в зв’язку з питанням про табу релігійні пристрасті цілого архіпелагу.
Втім, зняття табу було зроблено з дотриманням усіх правил церемоніалу, передбаченого для подібних випадків. Згідно зі звичаєм, зарізали чимало свиней, поклали їх у яму, наповнену розпеченими камінням, засмажили разом з бататом, таро і плодами макоре і, нарешті, з’їли на велику втіху тонганських мешканців.
Що стосується віолончелі, то в метушні вона трохи розладналась, але Себастьєн Цорн знову налаштував її, попередньо впевнившись, що всі її якості збереглися, незважаючи на виголошені над нею тубільні заклинання.
6. НАВАЛА ХИЖАКІВ
Розпрощавшись із Тонгатабу, Стандарт-Айленд бере курс на північний захід, до архіпелагу Фіджі. Він починає віддалятися від південного тропіка слідом за сонцем, що прямує до екватора. Всього двісті льє відокремлюють його від фіджійської групи, і комодор Сімкоо дотримується швидкості, підходящої для такої морської прогулянки.
Вітер змінний, але яке значення може мати вітер для такої потужної плавучої споруди? Якщо часом на двадцять третій паралелі і вибухають найсильніші грози, то "перлині Тихого океану" вони анітрохи не шкодять. Електрика, яка насичує атмосферу, притягується численними громовідводами, ними забезпечені і громадські будівлі і житлові будинки. Що стосується дощів, навіть злив, які скидають на острів грозові хмари, то тут їм тільки раді. Парк і поля ще яскравіше зеленіють від таких душів, — втім, досить рідкісних. Життя в Мільярд-Сіті протікає тому цілком щасливо серед свят, концертів, прийомів. Тепер між обома частинами міста встановилася тісний зв’язок, і, здається, відтепер уже ніщо не може загрожувати безпеці Стандарт-Айленд а.
Сайресу Бікерстафу не доводиться каятися в тому, що він прийняв на острів новогебрідців, за яких клопотався капітан Сароль. Ці тубільці намагаються бути корисними. Вони працюють на полях, як працювали на плантаціях острова Тонгатабу. Сароль і його малайці проводять з ними весь день, а ввечері вони повертаються в порти, де їх розселив муніципалітет.
Вони ні в кого не викликали нарікань. Може бути, тут представлявся випадок навернути цих славних людей в християнство. До сих пір вони цуралися християнського віровчення, як і більшість новогебрідців, які наполегливо залишаються язичниками, незважаючи на всі старання місіонерів — представників англіканської або католицької церкви. Духовенство Стандарт— Айленду подумувало було зайнятися їх наверненням, але влада плавучого острова заборонили робити які-небудь спроби в цьому напрямку.
Новогебрідці всі у віці від двадцяти до сорока років. Зріст у них середній, шкіра темніше, ніж у малайців, і хоча вони не такі хороші собою, як тубільці Самоа або Тонга, але зате здаються надзвичайно витривалими. Вони дбайливо зберігають свої гроші, накопичені на службі у місіонерів Тонгатабу, і навіть не думають витрачати їх на спиртні напої, які, втім, відпускалися б їм у вельми помірній кількості. До того ж вони живуть тут на всьому готовому і, мабуть, ніколи не відчували себе так безтурботно на своєму дикому архіпелазі.
І, проте, з вини капітана Сароля, ці тубільці, об’єднавшись з своїми новогебрідськими співвітчизниками, візьмуть участь в злочинній справі, час якої наближається. І тоді виявиться їх вроджена жорстокість. Адже всі вони — прямі нащадки піратів, через які ця частина Тихого океану користується недоброю славою.
Поки ж мільярдці перебувають у повній упевненості, ніби ніщо не може поставити під загрозу їх існування, де все так розумно передбачено і так мудро влаштовано. Квартет користується незмінним успіхом. Його невтомно слухають і нагороджують аплодисментами. У програмі фігурують твори Бетховена, Гайдна, Мендельсона, — і притому не в уривках, а повністю.
Крім звичайних концертів в казино, влаштовуються також музичні вечори у місіс Коверлі, і на них завжди буває багато народу. Кілька разів їх вшанували своєю присутністю король і королева Малекарлії. Якщо Танкердони ще не були з візитом в особняку на П’ятнадцятої авеню, то принаймні Уолтер став завсідником таких концертів. Цілком можливо, що в найближчому майбутньому відбудеться його весілля з міс Ді... У салонах правобортної і лівобортної частин міста про це говорять зовсім відкрито... Називають навіть свідків з боку майбутніх нареченого і нареченої...
Бракує тільки згоди обох глав сімей... Невже ж не трапиться нічого, що змусило б Джема Танкердона і Нета Коверлі вимовити своє слово?
Подія, на яку чекали з таким нетерпінням, в кінці кінців відбулося. Але ціною яких небезпек, якої загрози для благополуччя Стандарт-Айленда!
Вдень 16 січня, приблизно в середині тієї частини моря, яка відокремлює острова Тонга від островів Фіджі, на південному сході було відмічено якесь судно. Схоже, що воно тримає напрямок на Штирборт-Харбор.
Схоже, це пароплав водотоннажністю в сімсот-вісімсот тонн. На щоглі його немає прапора, і він не підняв його, навіть наблизившись на відстань милі.