І
Невчасно лягли
на Тянь-Шань глибокі сніги,
Ні квітки немає —
холодна пустеля навкруг.
А флейта розносить
мелодію, повну нудьги,-
"Поламані верби",
до болю знайомий мотив!
Під грім золотих барабанів,
удень ми б'ємось
І важко дрімаєм
на яшмових сідлах вночі.
Хоч би нам і вмерти отут
серед гір довелось,-
Дізнається князь Лоулана
про наші мечі!
ІІ
Імператорське військо
зіходить в північні пустелі,
Рвуться варварів коні
із наших напитися рік.
Проти стріл і списів
стоїмо непохитно, як скелі,
Нас безмежна любов до вітчизни
з'єднала навік.
Снігом з пригорщі гасимо
спрагу пекучу над морем,
На холодних курганах ночуємо
в мертвих пісках,
Лиш коли ми у битвах
напасників військо поборем,-
Зможем гордо сидіть
на вишиваних подушках.
ІІІ
Неначе вихор, огирі
виносять нас на шлях,
Свистять ремінні нагаї,
дорогу рвуть копита.
Прощай, вітчизно! Стріли сплять
в крутих сагайдаках,
Але "Небесних гордіїв"
ми мусимо розбити.
Коли ж закінчаться бої
і коні спинять лет,
І над морями крові й сліз
ти гордо пройдеш, славо,-
Нас не згадають, вояків,-
в столиці лиш своїй портрет
Побачить пишний генерал,
герой Хо Пяо-яо.
ІV
Білі коні
і жовта фортеці стіна
Сняться нам,
наче хмар і пісків далина.
В дні печалі згадай,
що в далекім краю,
В прикордонній заставі
вночі я стою.
Світлячки пролітають
в твоєму вікні,
Місяць легко пливе
по промерзлій стіні.
Вітер свище в саду,
б'ється гілка в вікно.
Листя бідних утунів
пожовкло давно.
І немає тебе,
і печаль, і пітьма,-
Сльози ллються з очей,
але все це дарма...
V
Знову варварів орди
спускатися з гір почали.
Знов на битву в пустелю
виходять небесні солдати.
Генерали вже "тигрові знаки"
свої роздали,
Знову будуть бійці
головою в пісках накладати.
Дальній місяць на стріли
і сагайдаки погляда,
Візерунками паморозь
зброю укрила криваву.
Не зітхай надаремно,
дружино моя молода,-
Ще тривають бої,
ще я, може, вернусь на заставу.
VІ
Спалахнули в пустелі
сигнальні вогні,
Над палацами хмари
криваво пливуть.
Імператор велить —
знову бути війні.
Грізно б'ють барабани,
і сурми ревуть.
Духів чари не в жарт
в небесах затялись.
В межигір'ї Луншань
барабан не змовка.
Я піду напролом,-
може, й змовкне колись
Чвара духів війни
під мечем вояка.