... А потім — Любар. Крапка. Несмертельний
Малоросійський жарт-одноактівка,
Де аджеж були й чарка й ковбаса,
Шельменко і блудлива молодичка,
І простачок-господар, но і конче,
Москаль-чарівник в тіні лаштунків.
Ще щастя, що вдалось той водевіль
Перерубать шаблюкою Походу
І дати Дев'ятнадцятому Року
Його легенди гідний епілог".
Він навіть встав і перейшов кімнату
Знайомим кроком стриманого гніву.
"Рік Дев'ятнадцятий! Рік іспиту і кари.
Рік неповторної симфонії судьби,
Де чергувалися в нестримному потоці
Падіння й злети, де гучний тріюмф
Був, водночас, безоднею упадку:
Найгірша бо поразка розгорталась
Найширшим виднокругом перемог!
Прогаяно сліпучу мить побіди.
Проґавлено. А мить така була.
І то не раз... Бігме, немає доль
Ласкавих, злих, щасливих чи безщасних,
Є доля —" справедлива і одна".
Він знову сів.
"Повториться не раз
Листопадовий посвист завірюхи
І ожеледь походів, і вітри
Чужин холодних.
Той Великий Льох
Ще вимагає трусів і вулканів,
Щоб обудити викляті скарби.
Аж вибухне в степу готичний пломінь
І кволе серце крицею наллє
Велика віра. Побороти сумнів —
Саме це слово зимне, як гадюка,
Й отруйне, як вона, — зблювати з уст
І викреслити з мови.
Мус і віра.
Мус віри. Звіря переможе Дух.
Велика віра..."
3.
Тиша ще дзвеніла.
Вікно точило зеленаве сяйво.
Повіки зліплювалися.
Його
Вже не було. Лише знайомий голос
На струнах променів бринів здаля,
Віддалюючись місячним туманом
І зближуючись в шепіт — ось над вухом —
Найтихша з таємниць:
"Її нема,
Ви розумієте — немає смерти.
Коли ж настане визначений час —
Імлистий день, у листопаді, в лютім,
Пручнеться серце, помилившись в ритмі,
І, поки залунає гострий крик
І скляну тишу на скалки розіб'є,
І спізниться вже непотрібний лікар, —
Ви будете далеко —
— Там, де літо
Ще все триває пахощами липня
І квітне невечірний день дитинства
Над синім сріблом степової річки,
Лямованої легким злотом верб.
Ви йтимете так, як колись вертались
Із школи десь на свята. Ще здалека
Побачите акації і дім,
Штахети жовті, фіртку...
І назустріч
Вам вийдуть — Ви вже ясно пізнаєте:
Високий — дід в святочному жупані.
При ньому — бабця в хустці старовинній.
Ще далі — батько в сірому жакеті
І, врешті, разом з братом, — Ваша мати.
Усміхнена й заплакана разом.
Але — то сльози радости по довгій,
Ах, як же довгій і гіркій, розлуці".
08.1939 — 08.1941