— Око джіну для його сіятельства пана матульняка!.. Діграбе! [27] — і вилаявсь поганою молдуванською лайкою.
Свирид вискочив з шинку, дуже зворушений, й подавсь назад, до тої хати, де на порозі бачив жінку. Жінка й досі стояла на тому ж місці. Свирид наблизився до неї, зазирнув їй в обличчя та й пізнав Марію.
— Маріє!.. — сказав він тремтячим голосом і нервово скинув шапку з голови.
Жінка жахнулась, підійшла до Свирида і пильно глянула на нього.
— Свирид!.. — прошепотіла вона, подаючись назад.
— Маріє… — І враз сильним рухом роздер він свою шапку надвоє й кинув її під ноги Марії.
— Отак з моїм серцем!.. — додав.
Хвилинку обоє стояли нерухомо: вона — з спущеними долі очима, він — блідий і тремтячий.
— Маріє… — наблизився Свирид до неї й узяв за руку. — Скажи мені, що з тобою було?..
Марія звела на нього очі, і, мов горох покотився, закапали з їх сльози. Вона заплакала, жалібно хлипаючи, мов дитина.
Свирид відвів її набік, під баркан.
Марія, обливаючись слізьми, оповідала йому про свій сором несвітський, про те, як вона з дитиною малою, боячись вернутись додому, тинялася по наймах, тяжко бідуючи, як, урешті, вмерла їй дитина, як якась пані завезла її до Рені, де вона стала за наймичку в грека, що держить шинк… А Свирид слухав, мовчазний, не обзиваючись і словом, не оповідаючи ні про свої муки, які вона завдала йому, ні про думку помститись на ній за зраду.
— Прости мене, Свириде! — скінчила благанням Марія.
— Най тобі Бог простить… Слухай, що скажу… Не маю я волів круторогих, нема в мене й червінців у чересі… Є в мене самі йно руки оці жилаві та роботящі, що не злякаються жодної праці… Годувавсь я з них досі, вигодую й родину… Як я тобі не гидкий, Маріє, не обридлий, то будь мені дружиною та помандруємо на Молдаву, щоб ніщо не пригадувало нам лиха нашого…
Марія хотіла кинутись йому на шию, але не посміла і тільки відповіла ревним голосом:
— Спасибі тобі…
А другої днини рано-вранці, коли ще "дідич міського ринштоку" солодко спав десь на вулиці, загорнувшись небом, Свирид та Марія вирушили в дорогу. Вони подались на Джурджулешти, аж під Слободзею, де, як кажуть, легше перехопитись через вузький Прут, легше обминути кордонну варту… З плавнів знявся білий туман, сивими хмарами покотився по тихому Дунаю, закриваючи блакитні гори, заступаючи світло сонця… Мряка ця віщувала, однак, чудову днину… Так і в серці подорожніх зоріла надія на щасну долю, що розвіє колись й самі згадки сумного минулого…
20 лютого 1893, Вінниця
[23] — Добре вино (літ.: буне вин; молд.)
[24] — Матула — по-молдуванському здоровезний волок; матульняк — рибалка на рибному заводі.
[25] — Горець-чабан (молд.).
[26] — Міцне добре вино (молд.)
[27] — Швидше (молд.)