Як бачите, Помідорів сон був неспокійний, всі хотіли відняти у нього половину того злощасного торта. Та й сам торт не дав йому насолоди — з шоколадного раптом став картонний; Помідор відкусив шматочок, і його рот наповнився твердим, як дерево, картоном.
Поки Помідора мучили ці сновидіння, Полуничка відгорнула ковдру з його ніг, Вишенька потихеньку стяг панчохи і знайшов ключі.
— Ось вони! — прошепотів він. 'Дівчинка глянула на Помідора:
— Він сказиться, коли помітить!
— Біжімо, поки не прокинувся!
— Не прокинеться! Я насипала стільки порошку, що вистачило б на ціле вороже військо.
Навшпиньки, затамувавши подих, вийшли вони з кімнати, причинили тихенько двері і сходами зійшли вниз.
Раптом Вишенька спинився і прошепотів:
— А як бути зі сторожею?
От про це вони й не подумали.
Полуничка засунула пальця в рот: це допомагало їй думати. Посмокчеш пальця — і щось придумаєш.
— Я вже придумала, — сказала нарешті вона. — Я піду поза замком і почну щосили кликати на допомогу. Ти викличеш сторожу з тюрми і пошлеш до мене. Залишишся сам і тоді відімкнеш.
Так вони й зробили. Все вийшло якнайкраще. Полуничка так пронизливо верещала "рятуйте", що не то люди, — дерева мало не побігли їй на допомогу. Сторожі послухалися Вишеньку і щосили помчали на крик.
— Швидше, ну швидше! Там розбійники! — кричав їм услід Вишенька.
І тільки-но залишився сам — відімкнув темницю. Важко уявити, як він зрадів і здивувався, коли серед інших в'язнів побачив Цибуліно.
— Цибуліно! Ти тут? То ти не втік?
— Розповім потім, Вишенько, а тепер не гаймо часу! — Нам треба хутчій тікати!
— Сюди, сюди! — І Вишенька показав їм стежку, що вела простісінько до лісу. — Сторожі побігли в інший бік!
Кума Динька, як ви вже знаєте, була товстенька і не могла бігти швидко, тож вони покотили її, наче справжню диньку.
Цибуліно на хвилину затримався і так щиро подякував Вишеньці, що у того аж сльози на очах заблищали.
— Ти молодець! — сказав Цибуліно. — Я не вірив, що ти справді захворів.
— Тікай швидше, бо вони тебе схоплять!
— Добре! Біжу! Скоро зустрінемося і ще завдамо Помідорові клопоту!
Цибуліно в два скоки догнав друзів і допоміг їм котити Диньку далі.
Вишенька побіг назад, щоб покласти ключі на місце, тобто у панчоху Помідора.
А в цей час тюремники знайшли Полуничку всю в сльозах. Вона навмисне роздерла свій фартушок і подряпала личко, щоб ті повірили у напад розбійників.
— Куди вони втекли? — запитали її тюремники. Від бігу вони страшенно захекалися.
— Он туди! — показала на дорогу до села винахідлива Полуничка.
Тюремники чимдуж помчали туди. Вони двічі чи тричі оббігли все село і заарештували одного Кота. Той пручався, та його силоміць привели до тюрми.
— Ви не маєте права мене арештовувати. Я живу у вільній країні! — роздратовано пирскав Кіт. — І до того ж ви з'явилися якраз тоді, коли от-от мала вискочити з нори миша. А я цілісінькі дві години її підстерігав.
— Не журися, у в'язниці буде тобі доволі мишей, — відповів начальник сторожі.
Через півгодини вони дійшли до замку. Спробуйте уявити, що з ними сталось, коли вони дізналися про втечу всіх Помідорових в'язнів!
Вони вкинули Кота до в'язниці, а самі зі страху перед грізним синьйором Помідором покидали зброю і порозбігалися хто куди.
Другого дня вранці синьйор Помідор прокинувся і подивився на себе в дзеркало.
"Ніс у мене загоївся, пластир можна зняти і йти допитувати в'язнів".
Помідор взяв з собою синьйора Гороха як адвоката і синьйора Петрушку, щоб записувати відповіді в'язнів. Усі троє поважно, як то личить начальству, рушили до тюрми. Синьйор Помідор дістав ключа з правої панчохи, відімкнув двері і так прудко відскочив назад, аж звалив синьйора Петрушку, що стояв позад нього.
А із темниці почувся такий жалібний нявкіт, який міг би і каміння разжалобити:
— Ня-а-в!.. Ня-а-в!
— Що ви тут робите? — спитав синьйор Помідор у Кота, коли трохи отямився від здивування.
— Ой-ой-ой! У мене жив-і-т болить! — лементував Кіт. — Одвезіть мене до лікарні або покличте лі-і-каря!
Кіт усю ніч полював на мишей і проковтнув їх стільки, що із рота у нього стирчало не менше двохсот мишачих хвостів.
Синьйор Помідор випустив Кота і дав йому дозвіл приходити до тюрми, щоб винищувати там мишей.
— Будьте ласкаві, зберігайте хвости спійманих вами мишей як доказ вашої корисної діяльності,— запропонував йому синьйор Помідор. — Тоді адміністрація замку призначить вам невелику винагороду за кожен хвіст.
Після цього синьйор Помідор послав правителеві, принцу Лимону, таку телеграму:
"У замку графинь Черешень небезпечні заворушення. Необхідна ваша присутність із батальйоном Лимончиків".
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Як кума Часника нагородили і покарали
Наступного ранку принц Лимон прибув до села в супроводі сорока придворних Лимонів і батальйону солдатів Лимончиків. Як ви вже знаєте, при дворі принца кожен мав на шапочці дзвіночок, і коли вони всі разом ішли, то ніби грав якийсь чудний оркестр.
Саме в цю хвилину кум Часник, сидів перед дзеркалом і розчісував свої вуса. Почувши шум, він облишив цю роботу і висунувся з вікна. Тут його і заарештували та й повели до тюрми. Один його вус стирчав догори, а другий звисав донизу.
— Дозвольте мені хоча б причесати лівого вуса! — прохав кум Часник по дорозі до тюрми.
— Мовчати! Бо відріжемо тобі спершу лівого, а потім і правого вуса, то й не треба, буде їх розчісувати.
Бідолашний кум Часник замовк, щоб не втратити вуса — свою єдину окрасу.
Лимончики заарештували і адвоката Гороха. Він спочатку галасував, сперечався:
— Це помилка! Я — адвокат, я служу в самого синьйора Помідора! Це непорозуміння, негайно відпустіть мене!
Та кричи не кричи, а Лимончикам це все як горохом об стіну.
Солдати Лимончики стали табором у парку. Спочатку їх смішили таблички синьйора Петрушки, потім їм це набридло. Тоді вони почали ходити по квітниках, ловити золотих рибок у басейні, стріляти по шибках скляної оранжереї і розважати себе іншими витівками.
Графині Черешні, заламуючи руки, бігали від одного офіцера до другого:
— Благаємо вас, синьйори, попросіть ваших солдатів поводитися пристойно! Вони спустошують наш парк!