Яка глибока радість опанувала Дженні, коли вона почула слова Крокстона! Визволити батька з полону! Та про таке вона і не мріяла! Отже, заради неї капітан "Дельфіна" готовий наразити на небезпеку і свій корабель, і його команду!
— Ось він який,— додав Крокстон наприкінці.— І таке благородство, міс Дженні, цілком заслуговує на вашу вдячність.
— Більше, аніж на вдячність! — вигукнула дівчина.— На вічну дружбу!
І вибігла з каюти, щоб висловити Джеймсові Плейферу всі почуття, які переповнювали їй серце.
— Наша справа посувається,— пробурмотів американець.— І навіть не посувається, а мчить до мети. Усе буде як треба.
Джеймс Плейфер прогулювався на юті і, звичайно ж, був страшенно здивований, щоб не сказати приголомшений, коли побачив дівчину, яка підійшла до нього із слізьми вдячності на очах, подала йому руку й сказала:
— Дякую, добродію, дякую за вашу самопожертву, що її я ніяк не могла сподіватися від людини нам незнайомої!
— Міс, я не розумію...— почав капітан з виглядом людини, яка й справді нічогісінько не розуміє.
— Адже заради мене ви, добродію, ладні самохіть наразитись на чимало небезпек, а може, й зрадити-свої інтереси. Ви вже й так стільки зробили для мене, виявивши на борту вашого корабля гостинність, на яку я не маю найменшого права...
— Даруйте мені, міс Дженні,— відповів Джеймс Плейфер,— але я справді не розумію, про що ви говорите. Я повівся [62] з вами, як повинен повестися з жінкою кожен добре вихований чоловік, і мої дії не заслуговують на якусь особливу вдячність, тим більше я не збагну, чому ви висловлюєте її так бурхливо...
— Містере Джеймсе, вам немає сенсу більше прикидатись. Крокстон усе мені розповів!
— А! — сказав капітан.— То вам розповів про все Крокстон. Тепер я починаю розуміти, чому ви раптом вибігли із своєї каюти й прийшли сказати мені саме ті слова, яких я...
Говорячи так, молодий капітан почував себе досить ніяково. Він пригадав, як грубо урвав Крокстона, коли той підійшов до нього із своєю пропозицією. Та, на його щастя, Дженні не дала йому часу для пояснень.
— Містере Джеймсе,— урвала вона капітана,— я прийшла на борт вашого корабля, не маючи іншої думки, як дістатися до Чарлстона і там розділити з батьком його полон. Хоч які вони жорстокі, ті оборонці рабства, вони не відмовили б нещасній дівчині в її проханні. Оце й усе, і я ніколи не сподівалася на неможливе. Та оскільки ваше благородне серце вселило вам бажання визволити мого батька з полону, оскільки ви хочете спробувати всі засоби, щоб урятувати його, будьте певні моєї найпалкішої вдячності й дозвольте потиснути вашу руку!
Джеймс не знав, ні що йому сказати, ні як повестися. Він кусав собі губи й не смів узяти руку, яку простягла йому дівчина. Він чудово зрозумів, що Крокстон налаштував на нього пастку, щоб відрізати йому шлях до відступу. І водночас капітан не міг погодитись устряти в халепу з визволенням містера Хеліберта і накликати на себе біду. Але як зруйнувати надію, що ожила в серці цієї бідолашної дівчини? Як відкинути руку, що її вона простягла йому в пориві такої палкої дружби? Невже він допустить, щоб сльози вдячності, які струмують з її очей, перетворилися на сльози невтішного горя?
Отож молодий капітан став підшукувати ухильну відповідь, щоб зберегти за собою свободу дій і не зв'язати себе обіцянкою на майбутнє.
— Міс Дженні,— почав Джеймс Плейфер,— повірте, я зроблю усе від мене залежне... І
І він узяв у свої долоні маленьку руку дівчини, та від цього ніжного потиску його серце розм'якло, а голова пішла обертом; йому забракло слів, щоб висловити свої думки, і він лише пробурмотів, хвилюючись і затинаючись:
— Міс... міс Дженні... заради вас... [63]
Крокстон, що не відривав від них обох погляду, потирав руки, корчив лукаві гримаси й повторював:
— Наша справа посувається. І добре посувається. Ох, і добре ж!
Чи зумів би Джеймс Плейфер якось виплутатися з цієї халепи?
Хтозна. Але на його щастя — і на біду "Дельфіна" — згори почувся крик вахтового матроса:
— Гей, хто там внизу на вахті?
— В чому річ? — крикнув з палуби містер Метью.
— Бачу вітрило!
Джеймс Плейфер, покинувши дівчину, негайно кинувся на ванти бізані.
V. ЯДРА "ІРОКЕЗА" Й АРГУМЕНТИ МІС ДЖЕННІ
Досі рейс "Дельфіна" відбувався цілком успішно. Корабель показував на диво високу швидкість, і жодне судно не з'являлося на обрії до тієї миті, коли вахтовий матрос повідомив, що бачить у морі вітрило.
На той час "Дельфін" був на 32° 15' північної широти й на 57° 43' західної довготи, тобто пройшов три п'ятих свого шляху.
Ось уже дві доби, як над океаном клубочився густий туман. Хоча цей туман і сприяв намірам "Дельфіна", ховаючи його від небажаних поглядів, він, з другого боку, не дозволяв бачити океан на великому протязі, й була небезпека, що "Дельфін" ітиме, так би мовити, борт у борт із тими кораблями, з якими він не мав бажання зустрічатися.
Так-от, саме це і сталося. Коли незнайомий корабель було помічено, він плив не далі, ніж за три милі від "Дельфіна", з навітряного боку.
Долізши до реї, Джеймс Плейфер виразно побачив у просвітку між клаптями туману великий північноамериканський корвет, що йшов повним ходом. Він наближався до "Дельфіна" з очевидним наміром перетнути йому шлях.
Уважно роздивившись корвет, капітан спустився на палубу й покликав помічника.
— Містере Метью, скажіть, що ви думаєте про цей корабель?
— Думаю, капітане, що це корабель флоту Північних штатів, який запідозрює нас у шкідливих намірах,— відповів той. [64]
— Справді, сумнівів щодо його державної приналежності немає,— відповів Джеймс Плейфер.— Дивіться.
У цю мить над корветом піднявся зоряний прапор Сполучених Штатів Півночі, й корабель салютував своєму державному стягові пострілом з гармати.
— Він пропонує, щоб і ми підняли свій прапор. А чого б і не підняти? У нас нема підстав його соромитись.
— Який у цьому сенс? — відповів Джеймс Плейфер.— Наш прапор нас не захистить і не відіб'є в тих людей бажання оглянути наш вантаж. Ні. Прямуватимемо своїм курсом.
— І якомога швидше,— сказав містер Метью,— бо якщо мої очі не обманюють мене, я вже бачив цей корвет десь поблизу Ліверпуля, куди він прибув для нагляду за будівництвом нових кораблів для Сполучених Штатів. Щоб я забувся, як мене звуть, коли на його кормі виписано іншу назву, ніж "Ірокез".