— Що там? — спитав офіцер.
— Сліди якісь, ваше благородіє!.. — підвів трохи зчервонілу голову жандар. — Ніби мужицькі...
Людмила хутко озирнулась. Офіцер піймав це й раптово спитав її:
— А в якій годині вийшов від вас цей мужик?
— Який мужик? — холодно й вороже скинула вона на його очима.
— Цей, що був у вас... — трохи змішався офіцер.
— Ніяких мужиків у мене не було! — зі зневагою кинула вона і знов стала зав'язувати.
— Хм... — здвигнув плечима офіцер і почав записувати:
"На підлозі кімнати помітні були сліди великих мужицьких чобіт з підковами. Арештована одмовлялась і не хотіла вияснити причини слідів".
— Прошу підписатися! — скінчивши, звернувся він до неї.
Людмила спокійно підійшла, згорда взяла перо в руки і, прочитавши додаток, усміхнулась і підписалась.
А гарне, трохи сухе лице її мов на хвилину засвітилось проміннями й наче говорило:
"Пізно! Він уже там!"