Грімм. Свій борг ти заплатив з лихвою. Ти зробив те, чого жодна людина не зробила б заради своєї честі! Тепер ходім далі!
Розбійник Моор. Ти так вважаєш? Чи ж не правда, життя праведниці за життя негідників — це нерівний обмін?.. О, кажу вам, якби кожен з вас зійшов на кривавий поміст і з його тіла виривали б розжареними щипцями шматок за шматком, то коли б ці муки тривали одинадцять літніх днів2, і тоді вони не переважили б цих сліз. (З гірким усміхом.) Ваші шрами! Ліси богемська! Так, так, за це, звичайно, треба було заплатити.
1 Д і д о н а — спочатку богиня, покровителька Карфагенської фортеці. Пізніше їй було надано рис історичної особи. В "Енеїді" римського поета Віргілія (70—19 рр. до н. ери) Дідона, покинута її коханим Енеєм, сама спалила себе на багатті.
2 "Одинадцять літних днів" — вислів із старонімецької легенди про одинадцять рицарських подвигів та важкі пригоди, що їх зазнали учасники одного бойового походу протягом одинадцяти літніх (тобто найдовших) днів.
Шварц. Заспокойся, отамане! Ходім з нами, це видовище не для тебе! Веди нас далі!
Розбійник Моор. Стривай! Ще одне слово, перед тим як іти далі... Слухайте ви, злорадні виконавці моїх варварських велінь! З цієї хвилини я перестаю бути вашим отаманом... З соромом і жахом я відкидаю це криваве берло, під яким ви вважали себе вправі робити злочини і ділами тьми оскверняти це небесне світло. Ідіть куди хочете... Віднині нема у мене нічого спільного з вами.
Розбійники. А, малодушний! Де ж твої високодумні плани? Чи це були мильні бульбашки, що від одного подиху жіночого полопались?
Розбійник Моор. О, дурень я, що мріяв злочинами виправити світ і підтримати закони беззаконням! Я називав це ві-домстою й справедливістю! Я наважився, о провидіння, сточити щербини твого меча і виправити твою упередженість... але... о, пиха дитяча!., я стою на грані жахливого життя і дізнаюсь із стогоном і скреготом зубів, що двоє таких людей, як я, могли б ущент зруйнувати всю будову морального світу. Змилуйся... змилуйся над хлопчиком, що наважився втручатися в твої наміри... Тобі лише одному — відо-мста. Руки людської ти не потребуєш. Правда, не в моїй владі тепер повернути минуле,— що пропало, то пропало, що я повалив — ніколи вже не підведеться. Але в мене ще є чим примирити зневажені закони і відновити порушений лад. Він вимагає жертви — жертви, яка показала б його непохитну велич усьому людству, і ця жертва — я сам. Я сам повинен умерти за нього.
Розбійники. Відберіть у нього шпагу,— він хоче себе вбити.
Розбійник Моор. Дурні ви, приречені на вічну сліпоту! Невже ви думаєте, що смертні гріхи можна таким же смертним гріхом спокутувати? Невже ви думаєте, що світова гармонія виграє вад цього безбожного диюонанса? (Зневажливо кидає їм під ноги свою зброю.) Він матиме мене живим. Я йду віддати себе в руки правосуддя.
Розбійники. На ланцюг його! Він збожеволів.
Розбійник Моор. Я не сумніваюсь, що раніше чи пізніше воно знайде мене, коли буде на те воля вищих сил. Але воно може мене у сні зненацька захопити або наздогнати мене під час втечі, або силою й мечем мене узяти, і тоді я позбувся б останньої заслуги, що я вмер за правду. Навіщо ж мені, неначе злодієві, берегти й далі життя, якого мене давно вже позбавила рада небесних охоронців?
Розбійники. Нехай іде! Це манія величності. Він жертвує своїм життям, щоб викликати пусте захоплення собою.
Розбійник Моор. Мною й справді будуть захоплюватись. (Після деякого роздуму.) По дорозі сюди довелося мені, пригадую, розмовляти з одним бідняком, що живе з поденної роботи; у нього одинадцятеро дітей... Тисячу луїдорів обіцяно тому, хто приведе живим великого розбійника... Цьому чоловікові можна допомогти. (Виходить.)
1781 р.