Прем'єр дістав у спадщину, за відомим законом атавізму, всі властивості й таланти свого, уславленого Г. І. Квіткою-Основ'яненком, прапрапрадіда.
Властивості ті і ті таланти Стецькові прекрасно охарактеризувала Одарка Шкуратова, Улянина мати, що до її дочки сватався Стецько:
ОДАРКА. "Усяк зна,
Що в вашого сина Та клепки нема…"
СТЕЦЬКІВ БАТЬКО. "Тобто як?"
ОДАРКА. "Та так:
Прибитий на цвіту!"
На таку характеристику Стецьків батько нічого більше не міг одказати, як тільки: "Тютю!"
Та ще — "Фіть, фіть!"
"Нема клепки", "прибитий на цвіту" — якого ж іще треба прем'єрміністра для самостійної й ні від кого не залежної українськонімецької держави?!
Бандера зразу ж ударив маніфеста про призначення Стецька на голову ні від кого не залежного уряду.
Прибіг до Стецька дипкур'єр:
— Вас на прем'єра призначено!
— А що у вас сьогодні варили? — питає Стецько.
— Кашу!
— Гигигиги! Каші хочу, каші, каші! — гаркнув прем'єр та зразу в танець, з радості, що і прем'єр, і каша є.
Так підтанцьовуючи та співаючи:
Ішов Стецько льодом,
Свинка огородом,
Подай мені, моя мила,
Свою білу ручку! —
і прибув Стецько до пивної "Гальба", де мав резиденцію верховний уряд самостійної українськонімецької держави.
— Катай, — каже Бандера, — прем'єре, урядову декларацію!
— Гигиги! Кататиму! — каже прем'єр,
— Катай!
— Панове! — почав прем'єр. — Напечемо коржів, зомнемо маку та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо (оплески). Це основне завдання! А щодо державної промисловості й фінансів, то тут я вже не зумів пальців перелічити. Та й до біса ж їх на руках! Станеш їх лічити, то так один одного й попереджа. На якого гаспида так багацько пальців? Еге! А я знаю! Ось бач, Бандеро! Як би ти з одним пальцем та зложив собі дулю? Еге! Не можна, бо хоч як, то не можна! О! Та підемо до гестапо… (Бандера: — Правильно!), а там і надають: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку (оплески). Та свого батька, Бандеру, поважатимемо, бо він же ж таки батько, "хоч і поганенький, мов ликами шитий, а всетаки батько" (оплески). Щодо освіти, то таке собі хай буде, ми світ увесь узнали:
Отсей світ,
Такий світ,
Який собі довгий!
Цілий день проходиш,
Кінця не знаходиш.
Коли б він,
Коли б він
Та був коротенький,
Щоб тут поле,
А тут ліс,
Недалеко б дідько ніс.
Щоб не довго до них швендять,
А швидш дочухрати,
А то швендяй, Швендяй, швендяй…
Я кінчив. (Бурхливі оплески всього українськонімецького самостійного уряду). І заурядували.
Хоч і не довго, всього тільки три дні й урядували, проте такого уряду, такої урядової декларації, як світ стоїть, ще не було.
Державний самостійний уряд ухвалив резолюцію:
"Тара, бара, мара, деларжан! Туру, буру, муру, акерман! Бендер, кардаш,
Дюпень, мар'яж, Йок, пшик! Йок, пшик!"
Так і вийшло: пшик! Резолюція, значить, правильна!
Такого уряду й такого прем'єра, я ж кажу, ніде ще не було.
Одне слово, Стецько такий, яким і має бути прем'єрміністр українськонімецької самостійної і ні від кого не залежної держави!
ПРО ШИЗОФРЕНІЮ
Колись одна бариня наймала візника.
Було це, як ви самі вже догадуєтеся, дуже давно, бо барині в нас були, як ви знаєте, дуже давно.
Так от, наймала, значить, бариня візника, а візник, на баринину думку, запросив з неї дуже дорого.
Бариня й каже візникові:
— Що ж ти так дорого з мене хочеш?! Тут же близенько: всього два рази ступнути.
Подивився візник на бариню, покивав сумно головою та й каже:
— Не ступайте, бариня, так широко, бо і т. д., і т. п. Я вже деталі позабував, бо, кажу ж, було це давненько вже.
Пригадав я цього сумновеселого візника і ту трагічну бариню ось із якого приводу.
Лежить передо мною невеличка, убога книжечка, яка називається: "Прапор українського націоналіста".
Цей "Прапор українського націоналіста", як тому й належить бути, брудний, засмальцьований і розміром такий, що за "древко" йому годиться обгорілий сірничок.
Основне гасло на ньому таке:
"Хай живе організація українських націоналістів і її провідник Степан Бандера!"
Та не в цьому річ, усяка бандера хоче жити й живе, доки живе Гіммлер та гестапо, і житиме ще трохи, — до найпершої шибениці.
Річ у зовсім іншому.
На першій сторінці цієї засмальцьованої книжечки надруковано: "Марш українських націоналістів". Кінчається той марш так:
"Для нас закон найвищий — це приказ: Соборна Українська держава Вільна й міцна від Тиси по Кавказ".
Он яка держава: від Тиси аж по Кавказ!
Отак самостійні й ні від кого не залежні гестапівці широко ступають: достоменнісінько так, як вищезгадана бариня.
Річка Тиса, як знаємо з географії, на Угорщині, Кавказ, як знаємо так само з географії, трохи на північ, на схід, потім на південь, потім праворуч, потім ліворуч, потім трохи вбік…
Як станеш на березі Тиси та подивишся в бік Кавказу, — ой, як довго треба вдивлятися, щоб навіть у мріях повстали величні Казбек та Ельбрус.
А тут подумайте: миршаве цуценя, на гестапівських помиях вигодуване, мріє про те, щоб одною лапою стояти на березі Тиси на Угорщині, а другою бруднити Кавказький хребет.
Єсть на світі ще одна непогана річка і значно ширша за Тису. Зветься вона Міссісіпі.
І єсть на світі ще гори. Звуться вони Гімалаями. Це трішки далі за Кобиляками.
Так от, коли вже гестапівські вилупки хочуть будувати велику соборну націоналістичну самостійну і ні від кого не залежну державну, так чого ж брати так вузько: тільки від Тиси і тільки по Кавказ?!
Брати, так уже брати! Від Міссісіпі і до Гімалаїв.
А то можна взяти ще верстви на півтори за Гімалаї.
Оце буде держава! Оце буде територія!
Це не те, що:
"Під вагоном територія, А в вагоні директорія"…
Доведеться тільки текст маршу переробити. І текст, і темп.
Щодо темпу українськонімецькі націоналісти хай спитають у Гітлера: він і його банда набрали відповідного темпу, тікаючи від Кавказу на Тису й далі за Тису.
Щодо тексту, коли в бандерівців кебети не вистачить, я допоможу, — тільки не сьогодні, бо, їйбогу, до того противно не тільки про все це писати, а навіть думати.
P. S. Шизофренія — це хвороба. Психічна хвороба. Лікують шизофреніків по божевільнях. Це коли в людини у голові замість мозку жовтоблакитна ряска. Вилікувати неможливо.