Ось чому білі торгівці борються проти паперових грошей, що їх запровадив він, Сонячне Пір'я. Через що його названо Сонячне Пір'я? Через те, що він несе острів'янам світло з далекого світу за крайнебом. Те світло — паперові гроші. Грабіжники, білі торгівці, не можуть жити при ясному світлі. Тож вони й хочуть його загасити.
Він зараз це доведе доброму фіту-айвському людові, доведе вустами самих своїх ворогів. Кожному те відомо, що всі високоцивілізовані країни мають паперові гроші. Нехай скаже Єремія, чи так воно, чи ні?
Єремія нічого не відповів.
— Бачите, — вів далі Корніліс, — він не відповідає. Він не може сказати, що це неправда. Англія, Франція, Німеччина, Америка, — геть усі великі країни ГІапалангі мають паперові гроші. Єреміє, як чесну людину, як колишнього щирого робітника у вертограді господнім, питаю тебе: чи у великих країнах Папалангі[51] не ходять паперові гроші?
Єремія не міг заперечити і тільки нервово смикав за вушка плетеного коша, що стояв біля нього.
— От бачите, я казав правду, — вів своєї Корніліс. — Єремія не заперечує. Тож я звертаюсь до тебе, добріш фіту-айвський люде: якщо паперові гроші добрі для країн Папалангі, чом би вони не годилися для Фіту-Айви?
— То не такі самі гроші! — вигукнув Єремія. — Папірці Сонячного Пір'я зовсім не такі, як папірці великих країн.
Корніліс, очевидячки, чекав на таке і не розгубився. Він підняв угору фіту-айвську банкноту, щоб усі її бачили.
— Що це таке? — запитав він.
— Папірець, просто папірець, — відповів Єремія.
— А це що?
Тепер Корнеліс тримав у руках англійську банкноту.
— Це паперові гроші англійців, — пояснив він раді і простяг банкноту Єремії, щоб той краще її роздивився. — Правда, Єреміє, це англійські паперові гроші?
Єремія неохоче кивнув.
— Ти казав, що фіту-айвські паперові гроші — просто папірці. А ці, англійські? Що вони таке? Кажи чесно. Всі чекають на твою відповідь, Єреміє.
— Це… це… — почав спантеличений Єремія і потім безпорадно замовк: софіст із нього був кепський.
— Теж папірці, просто папірці,— закінчив за нього Корніліс, наслідуючи Єреміїне заникування.
З виразу облич присутніх видно було, що Корніліс їх переконав. Задоволений король заплескав у долоні й сказав:
— Ясно, цілком ясно.
— Бачите, Єремія сам це визнає.— В голосі Дізі бриніла радість, у всій поставі прозирала впевненість. — Він не бачить ніякої різниці. Бо ніякої різниці нема. Це такі самі гроші, як англійські. Це справдешні гроші.
Тим часом Гриф щось прошепотів Єремії на вухо; той кивнув і знову впав у слово:
— Але всім Папалангі добре відомо, що англійський уряд обмінює папірці на металеві гроші.
Тепер Дізі відчув, що переміг остаточно. Він підняв угору фіту-айвську банкноту й голосно запитав:
— А на цьому папірці хіба не написано те саме?
Знову Гриф щось прошепотів Єремії.
— Написано, що Фіту-Айва обмінює ці папірці на золото й срібло? — перепитав Єремія.
— Так, саме це написано.
Гриф утретє щось підказав Єремії.
— На першу вимогу? — запитав той.
— Авжеж, на першу, — запевнив його Корніліс.
— Тоді я прошу обміняти мені їх зараз на металеві гроші,— сказав Єремія, виймаючи невеличку пачку банкнот із торбини в себе на поясі.
Корніліс швидко зирнув на неї, прикидаючи її вартість.
— Гаразд, — згодився він. — Я видам вам зараз металеві гроші. Скільки їх тут?
— Ось ми й побачимо, як діє наша нова система, — заявив король, поділяючи тріумф свого улюбленця.
Ви чули? Він зараз мінятиме папірці на металеві гроші! — гукнув Єремія до всього зібрання.
Єремія занурив обидві руки в кіш і почав витягати звідти цілі пачки фіту-айвських банкнот. Водночас із коша пішов якийсь дивний дух.
— Тут у мене тисяча двадцять вісім фунтів, дванадцять шилінгів і шість пенсів, — оголосив Єремія, — А це мішок, щоб складати монети.
Корніліс відсахнувся. Він не сподівався, що в Єремії така сила грошей. А ще, скинувши навколо стривоженим оком, він помітив, що ватажки й промовці теж витягають пачки банкнот. Військо з двомісячною платнею в руках поривалося до середини, а за військом напирав на палацове подвір'я простий люд, теж із паперовими грішми.
— Своїм сполохом ви зруйнуєте банк, — дорікнув Корніліс Грифові.
— Оце мішок, щоб складати монети, — вдруге сказав Єремія.
— Доведеться обмін відкласти, — розпачливо заявив Корніліс. — Тепер не та година.
Єремія розмахнувся пачкою грошей:
— Тут нічого не написано про години! Сказано, що на першу вимогу, і я вимагаю обміняти мені негайно.
— Скажи їм прийти завтра, о Туї Туліфау, — вдався Корніліс до короля. — Завтра їм буде виплачено.
Туї Туліфау уже вагався, але дружина люто глянула на нього й грізно стиснула кулака. Марно Туї Туліфау пробував відвести від неї очі. Він знервовано кахикнув і сказав:
— Ми хочемо подивитись, як діє наша нова система. Люди поприходили здалека.
— То ти згоден, щоб я віддав їм справжні гроші? — тихо сказав Дізі королеві.
Сепелі почула, що він казав, і так визвірилася на чоловіка, аж той злякався й мимоволі відсунувся від неї.
— Не забудь за порося, — пошепки нагадав Єремії Гриф. Єремія відразу ж підвівся.
Широким помахом руки він утихомирив людський гомін.
— Колись на Фіту-Айві був давній і гарний звичай, — почав він. — Як чоловіка ловили на тяжкому злочині, йому києм перебивали руки й ноги і викидали в мілку воду, щоб його живцем ізжерли акули. На жаль, ті часи минули. А все ж у нас і досі зберігся інший давній гарний звичай. Ви всі знаєте, який саме. Коли доведено, що хтось злодій чи брехун, то його побивають здохлими поросятами.
Єремія засунув праву руку до коша, і хоч був без окулярів, але здохле порося, яке він витяг, улучило Дізі просто в шию. Єремія кинув його з такою силою, що міністр аж перевернувся. Не встиг він ще стямитись, як до нього підскочила Сепелі, та так моторно, що годі було такого й сподіватися від жінки завважки двісті шістдесят фунтів. Одною рукою вона вхопила Корніліса за комір сорочки, а другою підняла порося й під радісний рев своїх підданців по-королівському налупцювала Сонячне Пір'я.
Що мав робити Туї Туліфау? Довелося йому, вдаючи веселого, дивитись, як гонять його улюбленця. Сите його тіло горою лягло на мати і все аж тіпалося з реготу, достоту як у того Гаргантюа.