(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1210, арк. 5, 6, 8—13)
[І. СКОВОРОДА І БІСНУВАТИЙ]
А разом з ним
впускаємо до серця й бога
що геть розлився у природі весь.
Бога?
І Сковорода, перо відклавши, встане,
почне по келії ходити швидко
і сам з собою сперечатись.
Якщо ми визнаємо бога,—
тим самим визнаємо, що світ конечний?
тобто:
що світ <був створений > було створено колись?
А тим часом
це ж не так!
Бо початок і кінець —
в єдиній точці сходяться.
Бо від зерна колос —
в зерно ж і повертається.
І там, де світ нібито закінчується,
там він тільки наново народжується.
Тепер —
далі.
Якщо ми < визнаємо > визнаємо бога,
то буде тоді дух у нас ізверху, а не матерія?
Але ж матерія якраз і є та сила,
без якої і самий дух не може існувати.
Справді.
Відчування, свідомість, розум —
звідки ж вони узятись можуть,
[. .]
1 На зворотному боці аркуша інший варіант початку уривка:
"А разом з пим
до серця ми впускаєм бога".— Ред.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1194, арк. 7)
[II. СКОВОРОДА І БІСНУВАТИЙ]
< Проклюнь чудодійную снлу>
< Проклюну всесвіт я і силу>
<і муст, і нектар, і любов.
Я більш нічого не благаю, >
Проклюну < всесвіт я> істину і вип'ю
<І силу я> А силу вип'ю і любов
нечувапу!
І Сковороді
такий муст у серце ввійде,
що він од радості і бігає <і кличе >,
і кожне дерево вітає,
метелику й комашці < кидає > вішає
крапчастії слова.
Неспокійні руки роботи попросять.
Гембля свого під напиналом знайшовши,
він ясенові дошки струже і гембелює.
А дошки ж шиті аж шуті —
а по них узори шиті —
узори все шши —
тісняться стружки <, щоб прошиті— >
шаруші —
тікають кручені — < прошиті — > шар'ші —
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1194, арк. 11)
[III. СКОВОРОДА І БІСНУВАТИЙ]
тікають <кручеиі — шар'ші — в кружки>
скручені <під пгум> в кружки*
<ш-шум...> шуті, шиті, шум*.
Нахопиться тут Біснуватий,
що так розумно завше дивиться.
<Він,
оброслу голову па шиї повернувши, >
(За ним слідом — солдат з цеберком) *.
Біснуватий, *
оброслу голову па шиї <мов жорно > повернувши,
у стугні груди б'є рукою
< працюєш? > *
<і страшно пророкує >,
в свої уривчасті слова
<докидаючи слова > мішаючи чужі, французькі:
Наш хід, як тигр,— нестримний гон.
Землі то топ, демократі]
<Ça ira! Ça ira!> Са іра! Са іра! *
А ви? що ви? кого ви лю?
І землю длю, і люд давлю —
прокля' дара'! тира'!
І раптом засміється:
а Катерина ще пе здохла?
А врешті:
царям-тиранам <ще не так>
хіба ж що можуть зробити < прокляття? > самі мої
прокляття?
по голові їх треба гуртом, по голові?
— Ну йди ж, (іди!) — солдат на нього крикне
й дзвінке цебро опустить у криницю...
Біснуват [ий] : *
Та йду! лечу!
А все ж... царі< —>...
сказать?
(до Сковороди) *
Я б перший <тих царів> їх*
зарі — *
зарі — *
Заворушитись < трошки наро[ду]> народу < трошки > *
тільки *
дайте — *
Ух!*
Зарізав би царів! *
І голову оброслу на шиї, мов жорна, повернувши,
він довго дивиться назад,
а сам іде і спотикається, й плюється;
<бо онде>
знову
<за ним назирці > назирці за ним
<іздалеку> < здалеку> стежить іздалеку єхидний обер-офіцер.
<Ух!*
так би його чим-небудь *
і ширнув!..> *
<Ну й де це він> <офіцера > 5 ним в жятті стрічався
<разом>?>
...Тим часом < щербатий > дзвін із-за тополь:
< загарчить, загугніє> < щербатий дзвін загарчить, вагугніо"
<вагарчить, щербато загугніє> < пісно з[агуде]> убого-пісно
загуде,
і бога грізного устав
[• •]
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1194, арк. 8)
[IV. СКОВОРОДА І БІСНУВАТИЙ]
Біснуватий: <До> До отця Іустина гостювати прийшов?
Все з флейтою ходиш? тікаєш від людей? *
Знаю, знаю, чув.
А все ж таки твій пантеїзм який... як риба без підливи...
Сковорода: Це що, іронія?
Б існувати [й]: А ти не ображайсь, бо <ще ж> ти ж не < просто
собі є> <який собі отець Іустин> який там собі скромний на-
борщик лаврської друкарні <, а> отець Іустин, а ти Сковоро-
да,—ти розумієш? — Сковорода! <Твоя філос[офія]> Еж ти си-
лою думки своєї повинен розкорчовувати темні душі людей, а за-
мість того <ти> що ти робиш? в твоїй філософії не розкорчовано
<і до [сі] >, як в лісі.
< Витяг солдат із колодязя води, перехиливши, пити став> *
Солдат витягне води з криниці й, поставивши <цеберком> на*
цямрину, перехиливши, пити стане.*
[Біснуватий:] Бо треба з найпростішими людьми іти, з тією голо-
тою, чи як звуть її, з цундрою. < Зрозумів? > Що це ж про них
Вольтер сказав: Як! Ну, прощай.
Сковорода <ще довго як вкопаний із> із гемблем
в руці
як вкопаний стоїть
і дивиться услід і думає:
<який же це> Біснуватий?
<коли> він і по-французьки вміє, і по-грецьки?
Вольтера знає як свого.*
Щось тут не так (упустив гембля на землю).
Щось <тут> не так.
[V. СКОВОРОДА І БІСНУВАТИЙ]
ALLEGRO GIOCOSO
...Три місяці пробігло,
мов кораблі веселі в морі —
всіма цвітами процвітані,
добрим скарбом переповнені.
Три місяці пустинь Китаївська і в ній Сковорода
немов пливли —
номіж садами рожаїстими,
серед кринишпого узлісся,
на полі повному, де хвиля хвилю ллє і зупинятися не хоче...
Уранці,
ще тільки небо почне наливаться
і вітер зелений одчалить в далечінь,—
уже Сковорода
встає з досвітньої роздуми
і в сад іде.
Там птиці ранок опадуть,
клюють-клюють не доклюються
і < солодко співають > < літають > клюкано колінять, сон
розказують.
А сонце < скрізь у всі кінці > <мов Евклідова спіраль >
мов Архімедова спіраль
<мов над главою Моісея> < теорему велетенську> <мов
велетенську теорему >
<немов у межах теореми > <як у рисунку теореми >
<як у будові теореми> <як у велетенській тео-
ремі > < немов у п'яній теоремі > *
послало сяючії роги,—> < проклало в небо триуголи
списа > < прямії лінії > < проклало лінії прямії >
<і дзвонить, і гуде>
<і> <й> І <світом землю наповняє
щедро-щедротно >