Портьєри на вікнах щільно позапинані; за дверима вірно й надійно стереже Ганс Штор і новий льокай-детектив; принцеса говорить півголосом. Але нефарбовані, сухі, стривожені обличчя скоса поглядають і на вікна, і на двері, і на принцесу.
Розуміється, йти з такою метою в табір ворога річ небезпечна, відважна й саможертовна. Хто йде туди, той на якийсь час приносить у жертву свою честь, гідність, гордість, а може, і друзів. Але велике діло вимагає й великих актів.
Принцеса робить маленьку паузу. Малесеньку, крихітну паузу, щоб набрати тільки більше повітря у груди.
І от вона, князівна Еліза, рішила присвятити себе такій жертві. Банкір Мертенс через свого особистого міністра охорони, графа Адольфа фон Елленберга, зробив їй пропозицію бути його жінкою.
Постаті в фотелях роблять рух і потім одразу всі застигають — надіружено-непорушні, з некліпаючими, повстромлюваними в принцесу очима, як у фотографа в момент знімання.
Вона на цю пропозицію показала графові Адольфові фон Елленбергові двері Але, обдумавши всю ситуацію, приходить до рішення прийняти пропозицію під умовою, що банкір Мертенс стане президентом Республіки Землі. От це все, що вона має заявити шановному зібранню
Постаті, як одпущені фотографом, дають собі волю рухатись. Але рух їхній тривожний, зляканий, повний непорозуміння й приголомшення.
Старий граф Елленберг важко підводить своє широке, костисте тіло і, заклавши руки за спину, незвично швидко ходить попід стіною, заставленою книжками. І похилена голова похилені плечі, похилена спина — все розгублено і вражено посміхається.
Засушений, жовтий, рівний князь Шванебах, як попсований апарат, швидко, точно, безупинно ставить олівцем на чистому папері ряд рівних, сухих, як він сам, ліній.
Герцог бравншвайзький, куценький, лисий, із кучерями жовто-рудого волосся з боків веснянкуватої лисини, почервонів так, що вуха горять, як два жовто-червоні ліхтарі. Він не розуміє іпри-нцеси. Нехай йому великодушно й милостиво про стять, але він абсолютно не розуміє її світлості. Він просить, він благає роз'яснити йому справу.
Будь ласка, принцеса готова з охотою дати всі пояснення.
І очі її, звужені та жорстокі, і загострене підборіддя, і хижа верхня синювата губка, — всі готові дати пояснення. Будь ласка.
Старий граф зупиняється під бюстом Шіллера і з-під стріхи жовто-сірих брів пильно, тяжко дивиться до столу на принцесу.
Як її світлість гадають: чи такий акт її світлості не буде страшним, фатальним ударом по всій їхній святій, великій справі? Чи не буде це величезним, на весь світ, актом капітуляції? Чи не викличе він у ворогів тріумфу й зловтіхи, що скріпить їх, а в прихильвиків — пригнічення, горя, суму й сорому, що ще дужче знесилить їх? Як гадають їхня світлість?
їхня світлість, принцеса Еліза, гадає, що дещо з цього буде. Вороги тріумфуватимуть. Але тріумф їхній — завчасний. Що ж до прихильників, то обов'язок її друзів дати їм зрозуміти, що її вчинок не обурення, не сорому і не зневаги від них заслуговує, а розуміння, підтримки та відповідної тактики.
Так. Гм. Так. А чи не думають їхня світлість, що це буде страшною образою пам'яті її великих батька й брата, що вмерли від руки банкіра Мертенса? Хай її світлість не візьме цих слів за зле А так, у суті, по совісті...
Старий граф фон Елленберг одвертається, робить два кроки й зупиняється, пильно дивлячись у підлогу.
Принцеса Еліза ще вище підводить червону голову й погорд ливо, холодно насуває важкі віясті повіки на очі. Ні, вона так не гадає. Ця ціль, яка ставиться, не може бути образою. В цю ж ціль увіходить і... і вшанування пам'яті батька та брата найлютішою помстою їхньому вбійникові. Коли вони можуть усе бачити з домовини, вони повинні благословити її на цю нелегку місію.
Герцог бравншвайзький витирає густий піт із червоного веснянкуватого чола. його очі рудого теляти, великі й добрі, в жовтих густих віях напружено кліпають.
Так Гм. Розуміється, місія нелегка. Нехай її світлість простять йому його нерозуміння, але він таки не розуміє, як можна заволодіти силою противника, хоча б отак пройшовшії в його табір? Як можна одній, десятьом, двадцятьом особам захопити цілий громадський лад, цілу систему, яка й є силою противникa? Як, на милость господню?!
Обличчя напружено і з тривожною цікавістю проводжають слова куценького герцога до принцеси: як?!
Принцеса й на це має відповідь, таку саму точну, стислу, обдуману й холодно-гордовиту, як і попередні.
Лад противника є попсований ним той громадський і державний лад, який він захопив у справжньої, народної монархії його не міняти треба, а наново виправити. Як його попсували десять, двадцять одиниць, так інші двадцять осіб можуть його виправити. Історію роблять великі сильні одиниці.
Так. Гм. Але невже невже її світлість зможе стати дружиною, справжньою дружиною цього банкіра?! Нехай її світлість милостиво вибачать, але це не вміщується в голові, це— богозневага, це протиприродне.
Принцеса Еліза мовчки дивиться на герцога бравншвайзького, і неохочий, важкий усміх проходить по її жорстко стиснених устах. На це вона відповіді не дає.
І раптом із фотеля біля вікна підводиться чорна, глухо до шиї застібнута постать єпископа і помалу, з урочистою задумою в усіх рухах підходить до принцеси. Голова його вся сива, але брови густі, чорні й на голених щоках синюватість брюнетів. Банькаті жовтуваті очі, обведені фіолетовими западинами, дивляться строго, проникливе.
Він теж хоче сказати її світлості декілька слів.
Принцеса ввічливо злегка повертається до нього, скидує на нього зеленим поглядом, і жорсткість та сухість її лиця стають іще виразніші. Вона хитає головою, — будь ласка, вона готова слухати.
Єпископ підводить суху, сірувату руку й тихим голосом каже:
— Так, ваша світлосте, те, що ви задумали зробити, є протиприродне, неймовірне, страшне. І всі уваги вельмишановного герцога зовсім слушні.
Герцог, сперши голову на руку, сумно й журно хитає нею. Принцеса сидить рівно, нерухомо, спустивши очі на тісно складені на колінах руки.
— І багато ще інших уваг і питань, ваша світлосте, роїться в голові од вашого наміру. Серце стискається горем, болем, пекучою образою. Жертва більша за жертву Авраама, що хотів принести богові свого сина. Подвиг більший за подвиг Юдіти, що пішла також у табір ворога.