Михайло, цілує його міцно. — Спасибі! А коли поїзд одходить на Одесу?
Терешко. Здоров, Карпе!
Карпо. Доброго здоровля, дядюшка. (Поцілувався) Ти питаєш поїзд? Стрівай! (Пригадує.)
Терешко. Жаль, що ти опізнився, — не чув, як Матюша читав "Гуси".
Карпо. То він мені потім прочитає... Поїзд одходить увечері в 8-мій годині, а вдень — у першій!
Михайло, дивиться на часи. — Ще рано, я можу поспіти на вечірній поїзд, тут недалеко.
Тетяна. Ой, не пустю сьогодні, ні-за-що у світі! Бійся Бога! Я не вспіла надивитись на тебе, наслухатися твого голосу, а ти зараз од’їздить. Може, й ти, Петю, сьогодні поїдеш? І ти, Іване? Може, і Карпо нас покине на старість літ!...
Михайло. Ну, заспокойтесь, мамо, я вже зостанусь до завтрього.
Тетяна. І завтра не пустю!
Терешко. Годі тобі, сестро! Хіба не знаєш: квочка потрібна курчатам, поки малі, а побільшають, то як вона ні квокче, курчата біжать уже не до неї, а туди, де їм більше подобається!
Макар. Заспокойся, стара! Буде з нас Карпа: слава Богу, що хоч він біля нас! Помремо, то буде кому очі закрить, а цих усіх — не сила вдержать при собі! Не на те ми їх учили!
Терешко. Чуєш, вилупок, як мати та батько побиваються за дітьми? Слухай же й на вуса мотай!
Матюша. У мене нема ще вусів.
Терешко. Ах, ти каналія! (Цілує в голову.) Талант! Ще виростуть і вуси.
Тетяна, схилившись до Михайла. — Росли ви, то ми вас не бачили, і виросли, знатними людьми поробилися — та й кидаєте нас самих, старих, немощних! Як у цій пісні співається: "Ми повиростаємо, та й розійдемося"... (Плаче. Михайло біля неї її втішає.)
Демид, Іван, Петро й Василина співають:
Ой, не журись, не журися нами!
Як повиростаєм, розійдемось сами. [6]
У цьому місці Терешко бере Карпа й Матюшу за руку й веде наперед кону. Коли пісня йде далі:
"Буде нас мати по горах по долинах,
ай, буде нас, нене",
— в цей мент мати плаче дужче, пісня лунає далі, а Матюша чита "Гуси": "Предлинною хворостиною"... поки не опуститься завіса.
Терешко, цілує Матюшу в голову. — Талант!
Завіса.
ДІЯ III.
У батьків у хаті.
ЯВА І.
Тетяна, Василина й Явдоха.
Тетяна, плаче.
Василина, біля неї, по павзі. — Не плачте, мамочко, не плачте, рідна! Я вже вас на покину, я не поїду більше вчитись, я буду з вами жити, вам помагати, я за цей час уже привчилась до хазяйства, й воно мене не так лякає, як перше.
Явдоха. От і гаразд, от і розумно, а то одно товчеш: поїду, та й поїду на якісь там курси...
Василина. Мамо, не плачте ж! Сказала, що зостаюся при вас, то вже зостаюсь.
Тетяна, витира очі. — Дорога моя! Ти ж у мене одна; ми достатки маємо, чого тобі тинятись, кидати дас старих ? А Бог пошле пару, збудуємо тобі хорошу хату; не схочеш з Карпом укупі вести хазяйство, ми справимо вам власне, дамо землі; ти, принаймні, старість нашу доглянеш, очі нам закриєш, а то сини, бач, розвіялися скрізь, та й забули за нас; один Карпо сидить на ґрунті, та й того рідко бачу, бо його діло не хатнє.
Явдоха. Ми вже вас не покинемо, доглянемо і вас, мамо, і тата.
Тетяна, цілує Явдоху. — Невісточко моя золота, розумного батька ти дитина; я тебе шаную он як! Яз тобою, як з рідною дочкою, увесь час живу... а сини відцурались: Михайло оженився, Петро оженився — та й на весіллі не була, і невісток не бачила, байдуже їм, що мати тут убивається, як чайка при дорозі впадає за дітками, що розлізлись по степу широкім, та ночами темними квилить, та постіль дрібними вмиває їм там скрізь весело, вони молоді, звили свої гнізда, вони в чинах, у почоті, а що ж нам зосталося на старість літ? Тільки й радощів, що тішить око, дивлячись на щастя дітей, а дітей нема, — діти розбіглися, забули!...
Явдоха. Та не вбивайтеся, мамо! Ще й Михайло, і Петро приїдуть, ще побачите й невісток своїх, пань знатних.
Тетяна. Ох, дочко, чує моє серце, що вони чужі нам будуть: ми прості, а вони панії! Коли б хоч зятя доброго Господь послав! Який би він не був, хоч би вчений-превчений, та він буде добріший до тещі, що вигодувала йому жінку гарну, та й дочка більш має впливу на зятя, аніж син на невістку! Зяті давно б уже послухали своїх жінок і приїхали б провідать жінчиних отця, неньку-стареньку; а невістки свекрух не люблять і, певно, не хотять їхать до нас, та й синів не пускають. Петро тут недалеко оженився, в Полтаві, а й чутки нема!
Василина. Ну, я Петрові не дивуюсь; одно — недавно оженився, а друге, — він смирний, як овечка!
Явдоха. Як баранчик, скажи!
Тетяна. Не шпеть його, моя дитино, — мені жаль Петра, він і, справді, смирний, а вона, може, не пускає...
Василина. А Михайло?
Тетяна. На кого — на кого, а що на Михайла, то не надіялась ніколи, щоб його так посіла жінка, що й з дому не пускає, з родом-родиною побачитись...
Явдоха. Учені, а серця не мають!...
Тетяна. Ні, ні!... Не кажи так! Вони б он як, та жінки!.. (Чути голос Карпа: "Демиде, ходім у хату".) Сюди йде Карпо й Демид. Карпо не любе, що я вбиваюсь так за Михайлом і Петром. Ходімо до тебе, Явдохо, там іще побалакаєм, не будем їм тут заваджать. Ох, цей Демид був би мені любим зятем: і поштивий, і хазяїновитий.
Явдоха. Розумний, учений і сильно працьовитий.
Василина. Та цитьте, ось вони вже в сінях.
Явдоха. А ти б, Василино, пішла за Демида?
Василина. От, їй-Богу!... Ще почують.
Явдоха. Де там почують! Вони на подвіррі... Слухай, не крути бо хвостиком, як лисичка. Бач, мати б хотіли такого зятя, як Демид... Невже між вами не було ніякої розмови.
Василина. А вже ж що не було!
Явдоха. Не повірю. Він очей з тебе не зводить.
Входить Демид і Карпо.
ЯВА II.
Ті ж, Демид і Карпо.
Демид. Добридень, мамо! З Покровою будьте здорові! (Цілує її в руку.) Ви не дивуйтеся, що я вас кличу мамою, бо інакше не приходиться сказати! Я тут прожив чотирі місяці, як у рідних.
Тетяна. І я тебе люблю, Демиде; ти гарний і добрий парубок! Ходімо, діти!
Карпо. А з нами ж чом не хочете посидіть?
Явдоха. Та в нас діло бабське, а в вас. мужчинське!
Карпо. Хіба!
Вийшли.
Демид. Ну от, сьогодні і строк мій закінчився!
Карпо. Ще вчора.
Демид. Скажіть мені, Карпе Макаровичу, як вам за час увесь мого тут пробування подобалася моя праця?
Карпо. Не тілько мені, але й батькові, і матері і ви й Іван здавалися дивовижними робітниками! Вірить не хотілось, що це працюють непривичні люде! Тепер ви сміливо можете вести сами мале своє хазяйство, і знанням і працею служити зразком не тільки школярам, але й їх батькам!