Э... .Бо у нас більша схильність до мізантропії, аніж до місіонерства. Бо ми — радше патріоти-черево-послушники, аніж герої. Маємо, ніде правди подіти, виразніший синдром вирощування і вирізання кроликів, аніж вирощування чину...
...А нашу бідну країну ми також більше любимо на відстані, адже так затишно випускати газети і співати народних пісень на віддалі кількох державних кордонів. Для нас миліша не музика етнічної єдності, а свист замашної нагайки...
.. .Ми є скаправілі і зледащілі, малоосвічені і нетямущі. Ми — заздрісні сальєристи і ненатлі салоїди. Нас майже не змінила ані тенденційна пасіонарна література, ані надривний донкіхотський чин кількох десятків чи сотень...
.. .Бо нам, напевне, треба тубільних резервацій і нац.-мазохістських перверсій. Бо ми кохаємося у некрофілії, некрології і некромантії. Ми оточили себе розмаїтими некролюбними культами, що тягнуть на ходулях нашу немічність і нікчемність. Культ мертвих заступив для нас персональні пасіонарні сонця живих...
О країно цвинтарів і надгробків, епітафій і надмогильних плит, територіє мартирологів і ритуалів, об'єкте мимовільної євтаназії і тотальної психоделіки! Батьківщино помираючих сіл і безнадійно закостенілих та безнадійно нещасливих районних центрів! Вітчизно для душевних калік і булімістів-зомбі, непретензійних пасічників і сталевонервових свинопасів! Коли ти зцілиш свої покалічені ангельські крила і перестанеш бути країною смерті?
51
— Привіт! Гадаю, ви вже пам'ятаєте мене (звідки, до речі, такий страх, що ви про мене забули, мої дорогі громовідводи чи посудини для монологу?), майже впевнений, що мене неможливо забути. Може, я травмую занадто чутливих, адже сітківка душі, як і сітківка ока, має індивідуальні особливості. Може, я —ха-ха-ха! — втратив душевний зір? Може, у мене немає душі — лише тіло? Що з ним, до речі, буде далі, адже мені поповз п'ятий десяток...
Знову бачив Марію, звісно, випадково. Кілька хвилин трималася (я повів її в кав'ярню, як не як, перша дружина, revenir toujour a la premier amour, ха-ха), а потім розплакалася у мене на плечі, наче ми вчора бачилися, просила повернутися. У припадку істерії (здається, жіноча істерія пов'язана із порушенням функцій матки, треба буде спитати при нагоді Ваську-гінеколога) цілувала мої руки, два рази — ліву, і аж чотири — праву. Люди почали звертати увагу. Припини цю комедію, кажу, бо зараз же встану і піду, а вона ще більше душиться слізьми. Але я винен — навіщо запропонував? Хотів по-європейськи, знаєте, розлучені мило бесідують, не навантажуючи одне другого своїми проблемами, але нашій дрімучій жіночій слов'янщині до Європи, як від Харкова до Києва повзти по-пластунськи...
"Грузила" Віктором (мною аж пересмикнуло), хворий, мовляв, сів на психотропи, ти ж лікар, підкажи щось, порадь, допоможи, він — твій син, твоя рідна кров.
А як я можу допомогти? Адже психіатрія —найтемніша і найзагадковіша галузь медицини. Хлопці-психіатри самі чітко не знають, як лікувати пацієнтів, лише іноді потрапляючи пальцем у небо. Хлопці щиро кажуть при спільних пиятиках, типу, коли потрапив до нас і підсів на психотропи, вважай — гаплик, навіть мама не допоможе. Бо ті тропи більше руйнують, аніж лікують, розумієш ти це, Маріє, чи ні? Заборони йому їх вживати, тоді ще, можливо, появиться невеликий шанс на одужання. Інакше — гаплик і кришка!
Вона далі плаче, мовляв, він мене не слухає, навіть піднімав руку; а тебе ненавидить, ох, як він тебе ненавидить. Дякую, Маріє, за відвертість щодо свого виплодка, може, це мені покута за... Але припинімо цю бесіду, я поспішаю, колись перетелефонуто, заспокійся, візьми себе в руки, ти ще молода і гарна (майже кожну жінку можна упіймати на гачок такого компліменту), все буде добре, давай, бажаю успіхів, бажаю успіхів!
Я не буду цим перейматися. Психотропи — це шлях у нікуди, заявляю офіційно як лікар. А як батько (куди ж подінешся від цього факту?) я сотворив йому одну голову, замінити її може хіба творець.
Отже, висновок. Зовсім про це не думати, не телефонувати до Марії, викинути з пам'яті моє невдале одруження, як апендикс, а при випадковій зустрічі вдавати, що я не впізнаю її.
Я готовий був ще дати Марії якісь гроші (звісно, у межах розумного і не частіше, ніж раз на рік), але вона, бачите, горда. Значить, будеш, красуне, зі своєю вошивою гордістю ритися на смітнику...
А яка стара стала, яка некрасива! Мені було соромно сидіти біля неї у кав'ярні. На щастя, не наткнувся ні на кого із знайомих, інакше би сказали, що я геть дискваліфікований.
Не відчуваю, Маріє, до тебе нічого, навіть огиди, окрім порожнечі. Good buy назавше. А про Віктора і говорити нема що. Хіба я винен, що у нього така слабка голова?
52
Боїшся молодої Христі, друже Микито? Невже насправді боїшся? ти ж начебто неслабкий? слабкий? неслабкий?
...Ось підходить до тебе, обволоклого марихуаною, демонічна жінка із короткою зачіскою.
Вона курить вишукану люльку.
Вона одягнена у розкішний чорний костюм, білу сорочку і краватку.
Вона красивіша від міфологізованої кінобізнесом цариці Клеопатри.
Вона роздягається.
Вона вже гола.
Вона лягає біля тебе і обнімає тебе.
Вона жбурляє свою перуку, і ти бачиш її голомозий череп навдивовижу правильної форми.
Паралізований страхом, ти не можеш взяти цю жінку.
Вона зневажливо регоче (ти не здатен поворухнутися).
Вона одягає спочатку перуку, потім костюм і краватку на голе тіло, викидаючи сорочку і нижню білизну у сміттєвий кошик.
Вона виймає із оздобленої діамантами шкіряної сумочки ніж.
Вкотре розкурює люльку.
Вона із моторошним сміхом наближається до тебе.
Вона дивиться на твій дітородний орган, захлинаючись відьмацьким реготом, і...
Не хвилюйся, друже. Ти прокидаєшся.
Микитою пересмикнуло. Що це може значити? Нічого! Він — не продукт забобонного XIX століття. Нічні мізкові галюциногени є лише тисячною частинкою нашого розколотого на безліч рівновеликих правд "я", наших темних та хибних віддзеркалень і мікропотрясінь.
Може, у нього травматична реакція на кохання? Яка нісенітниця! Ми ж, здається, вступили у XXI сторіччя — і всі ілюзії та казочки залишилися за помежів'ям двох попередніх десяток. Ні-ні, він не цинік-фройдист, бо не відкидає можливого зародження пристрасті, навіть найніжніших кайданів, але... Чому сьогодні крутиться у голові саме це, замацане і здискредитоване, слово? Він розуміє, що люди видумали кохання і те, що воно мало би означати для ошляхетнення невблаганного і жорстокого бенкету біології, котрий ще паралельно називають життям.