Обоїм наче б тягар з серця зсунувся, обоє були раді.
— Може схочеш побачити Юзя? Він має тебе перепросити...
— Не так мене, як маму...
— І маму перепросить, але аж подужає; воно би могло йому пошкодити, бо ще не зовсім здоровий.
Михась прийшов за бароновою. Але як лиш Юзьо побачив батька в порозі, заверещав не своїм голосом, закрив очі долонями і став трястися, мов у пропасниці. О перепросинах не могло бути бесіди і Михась чим швидше вийшов з покою...
Юзьо перележав у ліжку десять день, заки побої погоїлися. Лікар навідувався до нього кілька разів. Вкінці Юзьо встав з ліжка, але поводився так, як той, кому крови опустять... був сумний і нерухливий... Баронова підготовлювала його до того, що мусить тата і тамту бабуню з Закуття перепросити, бо інакше та бабуня гнівалася би на нього і відобрала би йому куцика і все і все.
Михась прийшов до двора з Стефанихою. Вона не хотіла йти, ледви її син упросив. Старуха була страшно розжалена. Вона в тій обиді дітвака бачила для себе обиду усього двора, з котрим доля злучила так тісно її дитину...
— Що воно? Воно ще дурне, і певно би того не робило, як би не така наука. То ті нагайкевичі підю-дили, а на мені змололося...
— Не так мамуню, ні, хтож би його смів намовляти? От дурне розфиркане теля...
— Яж не кажу, що акурат на мене намовили, але так взагалі старалися осмішити шляхту, буцімто вони щось ліпшого, а хлопець не розбирав і обидив, хто перший під руку попався...
Але Михась просив, благав, поки Стефаниха не пішла.
Юзьо не кричав уже, побачивши батька, але дрожав єще усім тілом. Баронова казала йому впасти батькові і бабуні в ноги і просити прощення. Юзьо зробив те машинально, але не щиро. Зробив, бо мусів, аби не втратити куцика і прочих іграшок... Ані Михась, ані
'Стефаниха не зміркувалися на тім і приняли перепросини за добру монету.
Юзьо остав в дворі надалі. Але від тої хвилі страшно перемінився. Хоч і як перше бігав, їздив на коні, ловив рибу, та не робив уже нікому пакости. До науки не мав найменшої охоти і вчився, як за панщину. Поза читання, писання і рахунки не поступив дальше наче б боявся переступити ту незнану границю. Що собі затямив з того, що йому Бувальський оповідав, то знав. Але самого ніколи не скортіло прочитати в книжці, чи воно справді так є, як учитель говорить. Баронова, хоч все ще любила Юзя, не давала йому вже такої волі, як перше, і нераз посварила на нього, грозячи, що віддасть його батькові. З цілого її поведения могло здаватися, що баронова до хлопця охо-лодніла. Того то найбільше Юзьо боявся і став хитрити, що він Бог зна як учиться, а в душі думав собі що друге. Цего навчився від двораків. Нераз видів, як той або сей брехун гладко, мов по маслі брехав, аби лише затаїти свої вчинки.
Так минув цілий рік. Юзьо до родичів не ходив. З батьком, матірю видався стільки, що в дворі. З Сте-фанихою, молодшим братом, майже ніколи не сходився.
VI.
Якось по тім попросив Михась баронову, аби дозволяла взяти дітей на Святий вечір до дому. Юзеві страх не хотілося йти, але мусів, бо так баронова казала. Ганя бувала що року у родичів на святах, Юзьо до тепер хіба на Великдень, і то в погоду, забіг до батькової загороди.
Михась взяв сина за руку і пішли до дому. Всі ним дуже втішилися, а прийшли тоді на Свят вечір до Михася і стара Стефаниха і Федьо з жінкою та з двома хлопцями, Миколою і Ясем. Юзьо чувсь тут цілком чужий. Вправді звитався зі всіми, вицілував усіх по руках, мимо відрази яку чув до тих шляхотських чорних, мозолястих рук, але опісля не знав що з собою робити.
Оглядав здивованими очима, все що його окружало. Все те було для нього невидане і всьо видалося йому, супроти двірських покоїв з богатою двірською обставою, дуже вбогим. Здивованими очима приглядався він прадідним звичаям, як ладилися до вечері: як наймит приніс в хату солому, сіно, дідуха вівсяного, як віншував, панові й пані всего добра бажав. Юзеві братчики вивертались по соломі і тішились дуже. Юзьо сидів на лаві і знову не міг вийти з дива, чого вони так радіють. Хлопці спочатку оглядали Юзя з далека, а далі сміялись тягнули його до іграшок. Але Юзьо пручався і не хотів йти. Бабуня сварила би відтак, що замарав собі одежу соломою, і не пішов.
Посідали до вечері. І тут сидів Юзьо як чужий і не міг їсти того всего, що їли другі. Міхаліна приголублювала та припрошувала Юзя, як могла. Михась страшно насупився. Йому страх сумно стало і жаль своєї дитини, що так від всего відчужилася.
— У рідного батька, а наче зза моря в гості прийшов... Бідна дитина! Га! в чужім гнізді ховається...
Відтак другі хлопці вже не зважали на Юзя і веселилися самі. Стали колядувати, поки не прийшла пора спати, бо ранісько, мали йти до церкви. Юзеві постелили на ліжку. Його братчики напиралися конче спати серед хати на соломі. Годі було їм того відмовити. Юзеві робилося в хаті дуже душно і довго не міг заснути. Та йно трохи задрімав, як тітка стала будити до церкви. Засвітили світло, стали митись і одягатися до церкви.
Юзьо прокинувшись дивився, мов крізь сон на те, що в хаті діялося. Під стелею світилася висяча на шнурку нафтяна лямпка з широким тарелем на горі, таке саме, як у двірській кухні. Сонним очам Юзя здавалося, що те широке світло лямпи оточене якоюсь дугою. Дальше видить, як кожне, шепчучи молитви, йде до цебрика набирає в рот води і пускаючи її на долоні, миє лице. Хібаж так можна митися, без мидниці, без пахучого мила? Тато, мама, всі одягаються, а щож він буде тут сам робити?
— Вставай Юзю! — кликнув до нього батько,— підемо до церкви всі... нині дуже велике свято.
Юзьо відкинув покривало. Бр-р! якже тут холодно! В дворі так ніколи не було... там Каська все рано в печі топила, коли він ще лежав в постелі. Треба би одягатися...
— А хтож мене одягне? — каже Юзьо крізь плач.
— Хто тебе одягне? ха-ха-ха? — обзивається брат Стефаньо.— А тобіж не соромно? Одягайся сам!
Юзьо став плакати і не міг ніраз взятись одягати. Помагала йому тета, відтак мама. Братчики сміялися з нього і дразнили паничем.
— Тобі не соромно, що тобі тета услугують? Може би тебе в пеленки завинути, коли ти такий маленький? А-а, а-а! люлю-люлю, мій Юзуню!...