Пам'ятаючи за всі ці обставини,— дивний голос, надзвичайна спритність, разюча відсутність мотиву таких жорстоких убивств,— придивімось уважніше, як скоєно самий злочин. Жінку задушено на смерть і запхано в комин догори ногами. Звичайні вбивці такого не роблять. Принаймні вони б не намагалися сховати труп таким дивним способом. У цьому способі, погодься, було щось excessively outre — те, що не узгоджується з нашим уявленням про дії навіть дуже зіпсутої людини. Подумай також, якої треба сили, щоб запхати тіло вгору у вузький отвір так тісно, що тільки спільним зусиллям кількох чоловік можна було витягти його звідти вниз!
Звернімося тепер до іншого свідчення про нечувану силу. На каміні знайшли дуже грубі пасма сивих жіночих кіс, видертих з корінням. Тобі відомо, як важко видерти з корінням навіть двадцять чи тридцять волосин укупі. Ми на власні очі бачили ті коси. їхнє коріння (огидне видовище!), видерте разом зі шматочками шкіри та м'яса,— ознака страхітливої сили. Висмикнути десь півмільйона волосин одразу! В старої не те що горло перерізане, а геть відітнута голова, і зброєю була звичайнісінька бритва! Про знущання над тілом пані Леспане я не казатиму. Пан Дюма та його
шановний колега, пан Етьєн, сповістили, що видимі пошкодження тіла заподіяні тупим предметом. Добродії, зрештою, мали рацію: тупим предметом була бруківка затильного двору, на яку впала небіжчиця з п'ятого поверху. Поліція не натрапила на цю просту, як тепер виглядає, думку з тієї ж причини, з якої не помітила тих надзвичайно широких віконниць,— через клятий цвях, що збив їх з пантелику, змусив відкинути саму думку, що вікна взагалі відчиняються.
Якщо тепер, на додачу до цього всього, ти як слід поміркуєш про жахливий безлад у кімнаті, який треба поєднати з дивовижною спритністю, надлюдською силою й звірячою жорстокістю вбивці, з відсутністю мотиву злочину, з нелюдською grotesquerie (1) страхіть, з голосом, що говорить казна-якою мовою, що й не можна зрозуміти і навіть розрізнити жодного слова, то якого висновку ми дійдемо? Яке враження це справило на твою уяву?
Коли він запитав, я аж здригнувся.
— Божевільний,— відповів я,— вчинив це звірство. Якийсь шалений маніяк, що втік з сусідньої Maison de Sante (2).
(1) Надмірністю (фр.).
(2) Божевільні (фр.).
— Твоя версія,— відказав він,— відповідає деяким моментам реальності. Але не всім. Навіть у нападі шаленства голос божевільного не схожий на той, що чули люди на сходах. Хоча в мові божевільного часом годі щось уторопати, але завжди можна сказати, якої він нації, можна розрізнити окремі слова чи уривки слів. До речі, в божевільних отакого волосся не буває. Я виплутав цей жмуток із закоцюрблених пальців старої Леспане. Як ти гадаєш, що це?
— Дюпене! — вигукнув я розгублено,— це волосся... Неможливо!.. Це — не людське волосся!
— Та цього я й не казав,— відповів він,— а втім, зачекаймо з волоссям, поглянь лишень на оцей мій малюнок. Це точна копія того, що газета назвала "темні синці та глибокі відбитки нігтів", а свідки (пани Дюма та Етьєн) — "кілька... темно-синіх плям".
Бачиш,— казав він, розгортаючи аркуш на столі,— малюнок свідчить, що рука тримала цупко і твердо, пальці не ковзали. Кожен палець зберігав своє місце в мертвій хватці, покіль жертва сконає, залишивши точний відбиток.
Спробуй-но тепер поставити всі свої пальці зразу, як оце на малюнку.
Я спробував, але марно.
— Може, наш дослід поставлено неправильно,— сказав він,— папір розгорнуто на площині, проте людська шия кругла. Ось круглячок такого діаметру як шия людини. Обгорнімо папір навколо нього та повторімо дослід.
Я зробив і це, але стало ще очевидніше, що поставити пальці так, як на малюнку, неможливо.
— Такий слід,— сказав я,— людська рука не могла лишити.
— Тепер прочитай оце місце з Кюв'є,— сказав він. То був докладний опис (вкупі з анатомічною будовою) великого бурого орангутанга зі східноіндійських островів — величезного жорстокого звіра дивовижної сили й спритності. Здібності цих ссавців до наслідування добре відомі всім. Я нараз зрозумів всю жахітність убивств.
— Опис руки й пальців так точно узгоджується з твоїм малюнком,— сказав я,— що в мене нема жодного сумніву: тільки орангутанг — і саме цього виду — міг залишити такі сліди пальців. Це темно-руде волосся також відповідає описові Кюв'є. Проте я все ж не можу збагнути деяких подробиць цього страхітного вбивства. Скажімо, люди чули два голоси й один безперечно належав французові.
— Твоя правда. І ти, мабуть, пам'ятаєш слова, котрі, як майже всі свідчать, казав той голос: "Mon Dieu!" Голос, з огляду на ситуацію, слушно оцінив один із свідків (Мон-тані, кондитер), кажучи, ніби той когось докоряв чи умовляв. Це дає мені надію на розв'язок усієї загадки. Француз знав про вбивства. Можливо,— насправді це більш ніж імовірно,— що він не брав ніякої участі в тих кривавих жахіттях. Орангутанг міг утекти від француза. Він міг переслідувати мавпу, але, якщо в звіра напад шаленства, впіймати його неможливо. Отже, орангутанг і зараз десь гуляє. Я не роз'яснюватиму свої дальші здогади,— інакше я не маю права їх назвати,— вони настільки інтуїтивні, що я сам ледве їх розумію, і тому не сподіваюся, що зможу зробити їх зрозумілими для інших. Через те нехай це будуть просто здогади. Якщо той француз і справді невинний, то оголошення, яке я вчора заніс до редакції газети "Le Mond" (цю газету переважно читають матроси, бо вона віддана їх інтересам), приведе його сюди.
Він дав мені газету, і я прочитав таке:
"ПІЙМАНО! У Булонському лісі рано-вранці такого-от числа (вказано день убивства) піймано великого бурого орангутанга, що походить з острова Борнео. Власник (як нам відомо, матрос з мальтійського судна) може отримати тварину, якщо задовільно опише її та сплатить невеличку суму за її лови та утримання. Звертатися: Сен-Жерменське передм., вул. ..., буд. ..., au troisieme" (1).
(1) На четвертому поверсі (фр.).
— Як ти знаєш,— спитав я,— що той чоловік — матрос з мальтійського судна?
— Я не знаю цього,— відказав Дюпен,— я не певен цього. Проте, ось стрічка, яка своїм засмальцьованим виглядом промовляє, що була заплетена в одну з тих довгих кіс, що їх так полюбляють матроси. Крім того, оцей морський вузол на ній зав'яже не кожен, бо це мальтійський вузол. Цю стрічку я підняв коло громовідводу. Вона не могла належати жодній з небіжчиць. Та навіть, якщо я помиляюсь, і француз не з мальтійського судна, нема великої шкоди: він не знатиме причини моєї помилки, він просто гадатиме, що мене ввели в оману деякі обставини, до яких йому нема ніякого діла. Якщо ж я правий, то мій виграш істотний. Хоч і невинний, він усе ж знає про вбивства, отже, вагатиметься зголоситись як власник орангутанга. Мабуть, він гадатиме: