— А, так ти, страмнюча, півнів нищить?! Воно ж курча, а в тебе ж семеро дітей! Та замість вигнати похорошому — грудкою?! В острозі сидітимеш! Я тебе запечу!
І в сільраду!..
— Півня, Кіндрате Семеновичу, Степанидин Ванько грудкою вбив! А там же і півень як картина! Напишіть же таку бамагу, щоб її в Сибіряку, бо не прощу я їй того ніколи в світі!..
— Ви, гражданко, не пріться в присутственне мєсто, як, приміром, свиня в хлів! Не видите хібаразлі, що без докладу не заходити?
— Куди?! В розправу?!
— Не в розправу, а в сільськой Совіт! Це вам вопервих — раз! А вдруге — два, когда дєло ймєїте, то напишіть прошення та приліпіть марку!
— За півня?! У мене вбили та ще й марку?! Та…
— А так расматрюваться ваша жалоба не будіть! Марок слід наліпить…
— Мене скривджено, а я ще й "наліпить"! А не діждеш, щоб я тобі ліпила! Мені наліпи… Ось…
…І майнуло перед начальством таке місце, що на йому ніхто ніколи ніяких марок не ліпив…
Що це значить?
1) Дискредитація, зневага тая влади;
2) Образа при виконанні службових обов'язків.
Бо й справді, хіба ж таки пристало голові сільради на такео дивитися хоч би й у Горпини?..
А винуватий окрвиконком, бо не подумав…
ДМИТРІВСЬКА ВДАСТЬ ПРАЦЮЄ (З натури)
У селі Дмитрівці, Потицького району на Кременчуччині, коли йти шляхом, то можна бачити біля помешкання (а зимою, мабуть, і всередині) сільради, сількомнезаму, взаємодопомоги та книгозбірні, як багато людей, розбившись на гурти, грають в карти з ранку й до самого вечора.
"Дело революции" № 202
— Хто здайоть?! Так чого ж мусолишся, здавай!
— Та стой, тут, брат, телефонограма какаясьто екстрена! В Німеччині революція, чи що, так щоб поддержать!
— Та кинь! Поддержим! Почему не поддержать? Ти в сільраді, я в комнезамі! Здавай! Здавай! Що світить?
— Вино! Іч какая краля виприснула!
— А ми її дідом! А не ходи боса!.. Поддержим, братця! Потому революція… Вся вдасть трудящим! Рабочая, брат, класа как возмьотьс", так…
— Што ж ти, брат, мого панича сьомакою? Єто не йдьоть!
— Чому не йдьоть?! Козирна ж сьомака!
— Та не задержуй, Кіндрате, ходи швидше, а то нерано: треба ще діла розсмотрить!
— Розсмотриш! Смотри какой! Єкстреной! Ти б краще в свої дививсь, а не в сусідові! Іч як оком накида!
— Кіндрате Степановичу, зайдіть ~до розправи, там Свиридів Грицько пакета з району приніс нащот культпросвітньої роботи… Свєдєнія треба дать!
— Не бачиш, що ніколи? На всьо, брат, урем'я должно буть! Раз зайнятой — не перебаранчай!
— Та що ти ходиш? Хвильку жирову давай! А ти червову смикаєш?
— Так справа, каже Грицько, спішна! Питають, які газети виписуєте? Яких книжок треба?
— Жирових! Давай, кажу, жирових!
— Знов краля? Бубнова? А ми її по єтому самому місці! А не вилітай!
— А нащот газет як? Що сказати?
— Скажи… Знов тринька! Той раз ріжок — цей раз тринька! От не везе!
— Так що сказати? Питають же!
— Бочку дамо! їйбо, бочку дамо! Здавай!
— Так скільки ж газет виписуєте? Га?
— Чотири збоку — ваших нєт! Єто ігра! Кидай хвильку! Осточортіло…
Бам! Бам! Бам!..
— О! До церкви!
— Кидай, хлопці! До церкви дзвонять.
НА ПЕРШИЙ ПРИЗ
На Харківщині незабаром одбудеться огляд усіх сільрад. Виявлятимуть комісії, яка, мовляв, сільська Рада найкраща є.
Кому тобто перший приз дати.
Треба до тих оглядин, значить, підготуватися, щоб не піддаться.
Щоб наша взяла. Щоб наша сільрада за найкращу вийшла.
Товар, значить, лицем слід показати, щоб усі бачили, щоб усі знали, що не чоботом ми, мовляв, сякаємось. От тут і викажіть.
Данилівська, приміром, сільрада тричі на тиждень самогон п'є. На кожного члена припадає в тиждень по чотири пляшки, а на голову шість.
Що й казати, робота добра, приз дістати можна, але не піддавайсь, хлопці!
Бо можна й більше! Як при хорошій закусці та ще як первак з цукру, то можна за одно "засідання" по три пляшки на парсону.
Як тричі пити на тиждень, то це вже й дев'ять пляшок на кожного члена.
А голова хай пляшок на дванадцять дує! На те він і голова!
От уже і поб'єте Данилівку. Приз буде ваш.
Знову ж таки взяти стрільбу з куцака!
Коли Даиилівка стріляє після кожного "засідання" по десять разів, полохаючи всіх "живих" та "автокефальних", то ви смаліть залпами.
"Назасідавшись", значить, виходьте на головну вулицю й жарте в Килинин бовдур!
Голова хай за тин держиться й командує:
— Ік! Ппплі!
І бабах! Тільки разом треба, щоб гук великий був… А як у той час Килина через вулицю за курчам біжить, то тоді:
— Ааа?! Тут начальство проходку дєлають, а ти за курчам?
І в Килину. Щоб поважала начальство, щоб не бігала перед очима.
А взять хоч і школу.
У Таранівці, приміром, чотири шибки вибито, а у вас жодної.
Певна річ, беріть ломацюгу й побийте у своїй школі всі шибки дощенту.
Щоб ваше зверху було.
Щоб не дати Таранівці перевищити вас.
Або церква?
У Гомільші, приміром, піп має сім кімнат з кухнею, з городом, полем так десятин на дванадцять, а у вашого нещасного тільки шість десятин та ще й з будинку церковного виселили.
Миттю нарізайте йому ще десятин двадцять, будуйте новий будинок і збирайте по десять пудів з душі на піддержку!
Ваша зверху буде…
Та хіба мало "ділов" різних на селі. Треба тільки заздалегідь усе зважити, обміркувати… І матимете тоді перший приз.
НУ КУДИ ЙОГО?
В Болгарії революція. Цар болгарський Борис зрікся престолу.
З газет
Погано, їйбо, погано за царя бути. Царюєш, царюєш, аж ось тобі — на! Наставляють коліно, підштовхують — і лети! Лети, а тобі ще ззаду: Котись! Котись!
І котись, бо не покотишся — піддадуть все 'дно.
Покотивсь, значить, став:
— Ну та й що? Що робити?
Царем був — роботи не дуже багато.
Натяг мантію чи там ще яку лиху годину, насадив на голову корону, в руки скіпетра. І йди собі, головою, як кобила в спасівку, покивуй!
Тобі зусюди "ура", "слава" тобі летить з усіх боків, поліцейськими нагаями підштовхана.
Харрашо!
Подадуть тобі закон, покажуть пальцем місце, де тобі розписатись треба, ти собі потихеньку, як колишній старшина, й виводь: "Миколай" або "Борис".
І все!
І жалування добре, і їсти є що, жінка не скиглить, діти твої, царенята, не голодні… Та не життя просто, а чай з цукром…
А ось тепер що?
Куди підеш, кому скажеш?