Крик та галас, якесь дзявкання, цвірінькання, писк та щебетання було таке різке, таке вразливе, так вразило мене, що мені здавалось, ніби я випадком потрапив у якийсь курник, де кудкудакали сполохані кури, або в здоровецький птичник в звіринці в Шенбруні коло Відня. Тут ніби кричали, дзявкали й лящали і попугаї усякої породи, щебетали щиглі, ніби кувікали й клацали зубами якісь птиці з гарячих країв і неначе пищали, аж вищали та войдувались маленькі мавпи, ніби в велетенській кучі з баштами та деревами. Якби башта "Голгофа" мала вуха, то й вона од невидержки затулила б їх долонями. Я раптом вискочив з цього галасливого, щебетливого птичника й швиденько почимчикував в темну довгу алею. Я неначе пірнув одразу в темну ніч, так було поночі в цих двох прегустих алеях, неначе я несподівано опинився в якомусь підземному тунелі; так було в йому поночі.
Але теперечки і в цьому тунелі було тільки трохи тихіше: тутечки в темряві вже збиралась інша гулянка, збирались "хлопці й дівчата", неначе "на улицю" на селі, як збираються вони в неділі та на будлі-яке чимале свято на Бульварі на гулянку вже смерком. Обидві алеї були повні молодих челядників усяких майстрів та молодих робітників фабрицьких. Недавно прибувші дівчата на службу були навіть повбирані по-сільській: в квітки, та в стрічки, та в вишивані сорочки. Вони обсіли усі довгелецькі рядки лав та ослонів, лузали насіння, голосно розмовляли. Парубки жартували, залицялись до дівчат, штовхались, щипали й смикали їх. Дівчата кричали й пищали. Тільки тут РІЄ було чуть грання й бренькання на балалайках, як на Бульварі, а найбільше поблизу од Басарабки, де дівчата цілим рядком на лаві смерком стиха співають пісень, а хлопці скрізь по лавах грають на балалайках українські пісні до танців. Раз я бачив, що один з їх ходив навіть з гітарою в руках. В пізню добу на цих верхніх алеях та й на нижчих засідають на засідки гультіпаки, злодії та усякі напасники, нападають на запізнених прохожих і обшукують кишені; а усякі штукарі для штуки вискакують з-за дерева й дають стусани в спину, хоч і не грабують нічого, як роблять на селах штукарі парубки, в котрих чогось доти сверблять кулаки, доки вони їх не почухають об чиюсь спину. Ходить тут в пізню добу зовсім-таки небезпечно, бо на цих горах по алеях блукає й ночує багато усякої наволочі, мов в пущах та безкетті.
Йдучи далі по темній алеї сливе полапки й навмання, трохи не навпомацки, я примічаю, що в цьому тунелі з гілля далі все яснішає та виднішає, неначе надворі почало зоряти, а ще далі вже й розвиднюваться. Я дійшов до найвищого верху гори на закруті, вийшов з алеї на голе плато. Дивлюся, і з дива аж очамрів і спинився. Ніч серед ніби якихсь лісів та дібров неначе якимись чарами зникла. Усе голе плато ясніє з жовтими доріжками та рідкими молодими деревцями, недавно насадженими. Скрізь видно, як увечері. На краю закругленого ніби провалля та круч через парапет видно на небі однизу рожеву ясну смугу, котра ніби зливається з краєчками круч; а стовпчики й ощепини парапету чорніють проти неба, неначе якийсь взорець на рожевому полі. Мені стає трохи чудно, що я в недавній час гуляв на горах десь неначе вночі, де вже засвітили світло, а тут одразу на верхах круч стало так видно, що й ніякого світла не треба. За Дніпром, де я недавнечко бачив ніби велетенські Альпи з червоними вершинами, небо було рожеве. Чорні Альпи з брокенськими відьмами в червоних хустках на головах неначе посунулись в чорний тартар, а на їх місці світилась рожева смуга неба, ніби в раї. Я задивився на цю рожеву картину, на оригінальне освітлення цього плата, де збоку біліла висока монастирська стіна з ледве примітним рожевим сутінком. Виходжу я над самісінькі кручі, глянув униз, і — над самісіньким Подолом знов побачив іншу таку чудову картину, якої, може, нема й по всій Росії, з такими оригінальними тонами й сутінками, що я аж зчамрів з дива. Нанизу попід кручами знов я бачу темну ніч. Усей Поділ з будинками вже потонув в густій чорній темряві. Уся далека рівнина Оболоні, усі луки й луги на далекій Десні, і за Десною, і за Дніпром неначе вкрились чорним сукном. А ввесь Поділ вже горить огнями, розкиданими по місті до самої Почайни. Он горять електричні білі огні довгими рівними рядками по великій улиці, горять купками й ніби букетами по майданах і попід закругленими горами коло монастирів та торжків. Он берег Дніпра в закругленій гавані та коло пристанів неначе облямований смужкою з ярих білих ліхтарів. Посередині Подолу ніби горять червоно-жовті написи над сінематографами. А подекуди блискають, мов червоні зорі, червоненькі огні в вікнах домів, розкидані вередливими чудними взорцями, поплутаними в чудному безладді. На довгому рядку пароходних пристанів в ятках, поставлених на суднах, лиснять пре-густо червонуваті дрібні, ніби огняні, цятки та плямки, густо скуплені, неначе зірки на небокрузі. Ця червоняста смуга червоніє, мов торочки чорного покривала. По Дніпрі на пароходах знов миготять в вікнах на воді червоні вогні, неначе на смузі розтопленого олива. А десь далеко на Оболоні, десь аж коло Почайни, окроме од міста, біліють ярі білі електричні ліхтарі опрічними двома купами коло забудування артезіанських колодязів. А ондечки, ще далі вгору, на безмежному темному просторі десь блискають малесенькі огні, певно, на пароходах або на плотах на Дніпрі та на Десні. Перед моїми очима розстелялось ніби чорне велетенське полотнище чорного оксамиту, затканого й повишиваного огняними взорцями.
А далеко-далеко внизу ясного випогодженого обрію лисніла широка рожева смуга, неначе ця безмежна картина була обрамована з того боку на північ закругленими рожевими рамами. Там оранжевий захід помаленьку й ледве примітно вже змінявся на веселий рожевий ранок десь в безмірній далечі за Дніпром, як буває в далеких північних краях.
Я довго милувався цією величністю картини, яку довелось мені бачить вперше на віку. Яка краса! Якими прикрасами багата природа закрасила прегарний Київ! Недурно ж письменники звуть Київ городом-красунем. На горах, на кручах я бачу одлиск рожевого вечора. Небо однизу на північ ніби тліє й жевріє смугою. А передо мною нанизу темна ніч вкрила рівну широчінь, скрізь засипану вогнями, ніби великими зірками.