І довго після того довелося Едуардові Йосиповичу переконувати Ляльку, що ніколи такого більше не трапиться, що ніхто на арені більше не зробить їй боляче, — не хотіла йти вона на арену.
Потім вони помирилися, і Лялька почала працювати ще краще.
Едуард Йосипович ще раз пересвідчився, що з тварини ласкою та нагородами завжди можна виховати собі справжнього друга і помічника в роботі.
Тепер Лялька улюблениця циркових глядачів і неперевершена циркова артисткаакробат.
У неї є знаменитий номер, коли вона стоїть на передніх лапках, задні — вгору, на лобі в Едуарда Йосиповича.
Вивчає Лялька ще й кульбіти, і сальтомортале. З цими "номерами" Едуард Йосипович незабаром має познайомити глядачів.
Діти страх як люблять Ляльку і завжди проводжають ЇЇ громом оплесків…
Отака Лялька — Шарик Підшипників.
У неї єсть друзі: манісінька-манісінька, чорненька, куцохвоста, з гострими вушками Чіта, теж циркова артистка, і великий чорнорябий собака Крошка, чудесний математик, який уміє говорити "мама".
Але про них розкажемо далі.
II. ЙОГО ДРУЗІ
— Кукуріку!
Таким веселим вигуком зустрічає циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі — Петька.
Почувши голос Едуарда Йосиповича, Петька б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна. Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
— Здрастуй, Петю!
— Кокококо! — сокорить Петька і дивиться артистові в руки, бо знає, що йому зараз дадуть чогось смачного: крихту булки, грудочку цукру або жменьку добірної пшениці.
Петька, дзьобаючи зерно, кличе своїх подруг, білявеньку й сіреньку курочок:
— Кококо!
Курочки підбігають, Петька і їх частує.
Едуард Середа дуже весела людина. Він розмовляє з Петькою, мов із людиною. Лоскоче його, смикає за червону борідку, а Петька удає, що він дуже сердиться, і намагається клюнути хазяїна в руку.
— Не гнівайся, Петю! — говорить Едуард Йосипович. — Давай краще попрацюємо!
— Кокококо! — відповідає Петька.
Середа бере звичайнісінькі граблі, а Петька стрибає на них і зручно влющується.
— Кокококо! Готовий!
Едуард Йосипович ставить граблі на долоню, на голову, на підборіддя і балансує ними. А на граблях сидить, ніби справжній артист, Петька. Сидить і навіть не ворухнеться.
Тільки на непомітний знак Едуарда Йосиповича він б'є крильми й вітає глядачів:
— Кукуріку!
Так щодня репетирує з Петькою артист цирку Едуард Середа.
А ввечері Петька виступає на цирковій арені…
І ні весела музика, ні сліпуче світло, ні оплески захоплених глядачів не лякають Петьку. Він своє діло добре знає!
Петьку Едуард Середа придбав у місті Куйбишеві на Волзі, там, де тепер будується велика Куйбишевська гідроелектростанція.
Петька тоді тількино вилупився з яєчка в інкубаторі і був зовсім манісіньким пухнатим курчатком.
І от почав Едуард Йосипович вчити Петьку.
Молодий півник виявився дуже здібним і вже через два тижні виступав з хазяїном на арені цирку.
З того часу Петька та Едуард Йосипович разом працюють і кріпко один одного люблять.
А їх обох люблять циркові глядачі — і великі і маленькі…
ВАСЯ
— Васю, Васю, Васю!! — гукає, ляскаючи в долоні, Едуард Йосипович.
З криком — гегегеге! — розмахуючи крилами, летить до хазяїна гусак Васько.
— Це мій рисак! — усміхаючись, рекомендує гусака Васька артист Середа.
— Як так рисак? — дивуються глядачі.
Тоді Едуард Йосипович бере "екіпаж", невеличкий ящик на колесах, запрягає в нього свого рисакагусака, і — "но"!
Рисак везе хазяїна на циркову арену…
Веселим галасом та оплесками зустрічають глядачі виїзд артиста.
Але Васько не звертає ніякісінької уваги на оплески. Він везе свого хазяїна по цирковій арені, а хазяїн урочисто їде на своєму рисакові-гусакові…
Об'їхавши циркову арену, гусак-рисак везе свій "екіпаж" за лаштунки, а хазяїн на всі боки кланяється.
Здається, все так просто…
А спробуйте взяти звичайного гусака й запрягти у возик, — що він вам наробить!
Багато треба і вміння, й терпіння, щоб привчити птицю чи звіра до роботи в цирку.
Артист Едуард Середа має вміння і терпіння!
* * *
— Крошка! Алле!
На арені — цирковий артист — собака Крошка.
Крошка народився на Кавказі. Батько його — мисливський собака, а мати походить з породи кавказьких вівчарів, вірних друзів гірських чабанів. Вівчарі — прекрасні сторожі овечих отар, вони не підпускають до овець ні чужої людини, ні звіра…
Не судилося, як бачите, Крошці ні полювати, як батькові, ні стерегти овець, як матері,— вийшов із нього прекрасний цирковий артист.
— Крошка, алле!
Крошка підбігає до артиста.
— Скажи — "мама"!
Крошка дивиться на хазяїна.
— Ну, ну, швидше! Кажи — "мама"!
Крошка зовсім виразно вимовляє: "Мама!"
За це він одержує цукор від хазяїна і гучні оплески від глядачів.
Крошка дуже багато вміє: він грає з Едуардом Йосиповичем у м'яча, підбігає до телефону, бере телефонну трубку і викликає хазяїна по телефону:
— ГавІ ГавІ Гав! Дзвонять! Просять до телефону!
А ще Крошка талановитий математик: він лічить, складає, віднімає, множить і ділить до десяти.
— Крошка! Скільки буде чотири та два?
Крошка відповідає:
— Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! Шість!
А як хтось із глядачів дає задачу на числа більші, як десять, тоді Крошка стає на задні лапи і щось ніби говорить на вухо хазяїнові.
— Що Крошка говорить? — цікавляться глядачі.
— Крошка цікавиться, чи той, хто запитує, сам знає, скільки буде тринадцять та дванадцять?
А як чудесно Крошка удає, ніби він школяр і йому не хочеться йти до школи, а хочеться повалятися в ліжку. А як він сердиться, коли мама його будить:
— Вставай! Пора до школи!
Крошка перевертається на килимі, стогне і сердито гавкає: не хочу, мовляв, уставати, іти до школи! Хочу поспати!
Крошка дуже веселий пес і, між іншим, хороший товариш. Він чудесно грається з Лялькою і маленькою чорненькою Чітою.
Чіта теж циркова артистка: вона вміє стояти на двох і на одній передній лапці вниз головою на долоні в Едуарда Йосиповича.
* * *
Едуард Йосипович Середа іде із своїми друзями Лялькою, Крошкою та Чітою по вулиці. З кишені артиста виглядає маніпусінький Ральф — песик з колючою борідкою.
Ральф іще дуже маленький: поки що він не працює, приглядається.
— Куди це ви, Едуарде Йосиповичу?