Але... Товариш Жмак міняє дочку па Пшоня, і, як казав колись Самусь, все правильно. Тут автора хранителі мови негайно звинуватять у невідповідності термінології і в деякій вульгаризації того, що відбувалося. Бо й справді: як можна сказати "міняє"? Адже йдеться не про якийсь предмет, а про живу істоту, про рідпу доньку! Ну, гаразд. А що має робити товариш Жмак, який, попри всі службові клопоти, переживання й ідеали, мав кохану дружину і єдину донечку, яка росла, як ріпа, ніякими талантами не відзначалася, але без вищої освіти не уявляла свого майбуття так само, як і її дебелий таточко.
І ось тут доводиться товаришу Жмаку зміняти свою дочку на
Пшоня, тобто досягти домовленості в інституті, де мріють про те,
щоб позбутися підступного чоловіка, а Жмак мріє, щоб його донька
стала студенткою. !
Автор ніколи не був прихильником вульгарних висловлювань.! Ми не можемо сказати, що Жмак поміняв свою доньку па Пшоня, якого припровадив до Веселоярська. Але факт — це така штука;
до її по завісиш ніякими ряднами. Вікпо завісиш, а факту — ні. . все тому, що ми забули про Магдебурзькі півкулі. Хто иро них шає? Колись їх малювали в шкільних підручниках. Стальні, шту-нзрні, досконалі, як всесвіт, могутні коні розривають і не можуть їх розірвати,— ось так і людське жпття в його вічпій розполоввпе-юсті, півкульності й нерозривності. Автор був у Магдебурзі, але аі півкуль, ні згадок про пих пе зауважив. Зустрів там свого товариша по артучилищу Борю Тетюсва, подарував йому шести-[жтавний акордеон, випили за Перемогу, згадували своїх бойових товаришів, плакали, співали, мій товариш грав на акордеопі (рідкісний інструмент — на шість октав!),— які там Магдебурзькі півкулі, і до чого тут вся ця фізика!
і — То що накажете робити з Пшопем? — зпов повернувся до рвого Грпша, запримітивши, що Жмак чп то збентежився од цього запитання, чи то сполошився, чи то задумався, пі про що не ду-
: Насправді ж товариша Жмака кидало то в жар, то в холод, він спробував собі уявити, що буде, коли Пшоневі пе сподобається іу Веселоярську і він втече звідси і знов об'явиться в інституті і що [тоді станеться з улюбленою донькою і з її надіями на вищу освіту. Страх і жах!
— Про якого це ви Пшоия? — сухоголосо поспитав Жмак.
— Я думав, ви чули. Прислав нам хтось нового вчителя фізкультури.
— Правильно зробили, що прислали. Треба, щоб підростаюче поколіпня росло міцним і загартованим!
— Пшонь нагартує! Цілий депь спить у спортзалі біля увімкненого телевізора, а на телевізорі замість антени — пляшка! Хочете ноглянути?
— При чім тут — погляпутп? — майже злякано замахав руками Жмак.— Ваші кадри, вам і відповідати.
— Багатуваю па мене падає,— зітхпув Гриша,— і кози, і кадри.
— Кози ваші і кадри ваші теж! — припечатав Жмак.— Що треба для цього зробить? Виявптп увагу, оточити турботою, створити умови, прислухатися до запитів, задовольнити вимоги!
Від таких вказівок чоловік виснажився б і попоївши як слід, а Жмак же з самого дому не мав ріски в роті. Втративши будь-яку надію пообідати сьогодні у Веселоярську, він зі зневажливою співчутливістю окинув поглядом Левенця (рано висунули, ой рано!), недбало кивнув йому, вппіс свою дебелу субстанцію з кабінету, зійшов по сходах, сів у машину, хряпнув дверцятами, промурмотів:
— І-вап!
— Слухаю.
— Пристебпп.
Іван пристебнув Жмакову голову, щоб по теліпалася, дпркнув мотором, спитав:
— Додому?
— Л куди Ж?
— Ви хоч поспіть.
— Поспиш тут з цими молодими кадрами! Хто ж за них подумає, як не я!
Іван вирулював на Шпилі і думав: захропе товарній Жмак чи по захропе? Як-не-як, а в животі ж порожньо — і вже сила пе та.
А Гриша побіг до телефону, щоб похвалитися перед Дашупь-кою, як він одпровадпв уповноваженого.
Можуть подумати, що оце і є те вигнання з раю, яке автор обіцяв па початку своєї розповіді. Але доведеться розчарувати за-падто поквапливих читачів. Ця книжка пе про вигнання Жмака. Бо що таке Жмак? Тільки адміністративний епізод. Сам себе народжує, сам себе й знищує.
КОТИЛАСЯ ТОРБА...
і
Ах, які то були благословенні часи, коли наші діти безтурботно1 виспівувалп-впгукували: "Котилася торба з великого горба, а в тій торбі хліб-наляниця..."
Тепер торба сама чомусь не котиться, її треба везти й перевозити, робптп це, як співається, на землі, в небесах і на морі, отой "хліб-палянпця" важить мільярди пудів,— а люди? Скільки їх, куди прямують, хто і як, кого везе?
Гриші після тяжких переживань од занадто шорсткого контакту з товаришем Жмаком не сиділося на місці, кортіло кудись котитися, кататися па мотоциклі з Дашупькою, і віп вхопився за теле-фончу трубку, а тоді відсмикнув руку, подумавши: "А чи годиться голові сільради кататися па мотоциклі зі своєю жінкою?" Але тут же подумав ще й навспак: "А з чиєю ж годиться?"
І подзвонив Дашуньці на ферму:
— Жінка в колгоспі — велика сила.
— Сам додумався чи прочитав у газеті?
— Колись прочитав, тоді забув, а тепер згадав. Можеш танцювати!
— Це ж з якої речі?
— Жмака нема.
— Нагодував його дріжджами з цукром, як муравок?
— Та ні. Хаіі живе. Але я його вичистив ввідси надовго. Одпровадпв без комюніке.
— Подзвони Зіньці Федорівні — хай возрадусться./
— А я хочу з тобою возрадуватись...
— Як же ти це робитимеш? Прочитаєш вірш: "І моєю літньою судьбою па Поділля, Галич і на степ карим оком, чорною бровою тп мене у серці понесеш"? Цей чи який?
— Ну... може, прокатаємося?
— Серед білого дпя? На чому ж?
— Ну... Ти ж знаєш...
Г7 — Слухай, Грпшо, я зайнята, а' ти з своїми недомовками! Подумай, а тоді й дзвони!
і Гркша зітхнув і займався. Справді: на чому? Він катався на коняці, на корові, на кабані, па барані, па возі, па сапях, на човні, ра нівневі, па ковзанах, па лижвах, па громаку, на ночвах, на кру-рілці, па пароплаві, па баржі, па каруселі, на приводі, на вітряку, ра машині, на літаку, на велосипеді, на комбайні, па мотоциклі і ще на безлічі пристроїв, якпх згадати не міг. А пе катався па підводному човні, на повітряній кулі, на килим ї-самольоті, па ракеті, на тому снаряді, що на пьому літав барон Мюпхаузен, на мітлі — улюбленому транспортному засобі українських відьом, па верблюді, на слоді, на віслюкові, на буйволі, па носорозі, на бегемоті, на крокодилі, па дельфіні, па кптові, па апакопді і на машині товариша Жмака.