Зрадила та, що любила...
Зрадила мила мені,-
Пусто у серці без неї,
Сумно, як в темній труні.
Падає листя з берези,
Капають роси з гілля...
Сам би я плакав, та сльози
Всі уже виплакав я.
Падає листя з берези...
Все навкруги умира,
Ніби і в серці у мене
Вогник життя догора.
Впасти б на землю і спати
Сотні і тисячі зим...
Думать про милу зрадливу,
Марить минулим усім.
1906
"ПОЛИЛАСЬ ПО СРІБНІЙ НОЧІ…"
Полилась по срібній ночі
Срібна пісня солов’я...
Защеміла, заболіла
Вся душа моя.
Ой нащо ти, пісне, ллєшся
В звуках чарівних,
Нащо мрії викликаєш
Із могил сумних?..
Як квітки, вони пов’януть...
Швидко рік мине,
Як моя невірна мила
Кинула мене.
Пісня ж ллється і чарує,
Дзвоне: "В щастя вір,
Бо розлито щастя море —
Од землі до гір...
Кинь по милій сумувати,
Плакати в журбі:
Прийде та, що вік вже буде
Вірною тобі…"
1904
"ПОРВАЛИСЯ СТРУНИ НА АРФІ…"
Порвалися струни на арфі...
І арфа сумує німа,
В других виклика вона сльози
І плаче сама.
Сміюсь я, жартую, співаю,
Не скаржусь на долю зовсім
І б’ю по розірваних струнах
На серці моїм.
1906
В КРИМУ
З кримських образів
"НА СІРІЙ СКЕЛІ МАК ЦВІТЕ…"
На сірій скелі мак цвіте,
І вітер злий його гойдає,
І пил на цвіт його мете,
І лист без жалю обриває.
Бліда, і ніжна, і сумна,
Серед людей ти, як в пустелі,
І ти на цілий світ одна,
І ти, як мак, на сірій скелі.
1906
"В ОБІЙМАХ ХМАР МОВЧАЛИ СКЕЛІ…"
В обіймах хмар мовчали скелі...
І хмари так казали їм:
"О любі сестри, полетім
В краї щасливі і веселі..."
В обіймах хмар мовчали скелі…
І хмари тихо полетіли...
І сльози сріблились на них...
І, ніби сльози, з скель німих
Каміння, котячись, сіріли...
І хмари тихо полетіли...
1906
"ЛІТНІЙ ВЕЧІР... ГОРИ В МЛІ…"
Літній вечір... Гори в млі,
В золоті вершини...
А під ними ллється десь
Пісня України.
Гасне вечір... Сон обняв
Гори і долини...
А між горами літа
Пісня України.
Ніч давно... Заснуло все...
Тільки море плине,
Та щебече понад ним
Пісня України.
1906
"В СРІБЛЯСТІМ МОРІ САД ВТОНУВ…"
В сріблястім морі сад втонув,-
Скрізь сяєво зелене,
Навколо трави і квітки,
І мила біля мене.
В сріблястім морі мліє сад,
Захоплений красою,
Круг мене квіти,— і в мені,
І ти моя, зо мною.
1906
"ВІЧНЕ МОРЕ ВІЧНО ЛЛЄТЬСЯ…"
Вічне море вічно ллється,
Не спиняється й на мить:
То об скелі сірі б’ється,
То пісні свої шумить...
Чом же я не вільне море,
Чом мовчу я цілі дні?!
Чом так тяжко люте горе
Груди стискує мені?..
1906
"Я НА КАМЕНІ НАД МОРЕМ…"
Я на камені над морем,
Легко, весело мені...
Я співаю пісню морю,
І воно мені співа...
Вечоріє... В хмарах гори,
Обнімає землю сон,
А мій дужий спів лунає
І гуде над шумом хвиль.
Проспівав я пісню морю,
Ліг на камінь і лежу...
Ніби пісня, ллється море,
Ніби рими, хвилі б’ють.
1906
"ВИЙДИ, О ВИЙДИ! Я ЖДУ ТЕБЕ, ЖДУ!.."
Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!
Тихо, і ясно, і пусто в саду.
Сплять кипариси, дрімають гранати,
Ніч розкидає сріблястії шати...
Кедр до мімози схилився і спить,
Ніжно мімоза щось кедру шумить.
Море купається в місячнім світлі,
Дихають важко троянди розквітлі.
Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!
Тихо, і ясно, і пусто в саду...
Сплять кипариси, дрімають гранати,
Ніч над землею розкинула шати.
1906
"КОЛИ НА КРИЛАХ ХМАРИ ЗЛОТНІ…"
Коли на крилах хмари злотні
На землю вечір принесуть,
Вони летять на верхогір’я
І там солодкий спокій п’ють.
Вони летять на верхогір’я
Прощатись з сонцем золотим,
Йому добраніч посилати,
Мінятись усміхами з ним.
Вони летять на верхогір’я,
Щоб сонце вдосвіта зустріть,
Щоб знов покинуть вранці землю
І знов по вечір полетіть.
1906
"ОСРІБЛЕНІ МІСЯЦЕМ ГОРИ БЛИЩАТЬ…"
Осріблені місяцем гори блищать,
Їм кедри і сосни казки шелестять,
І дивні пісні їм співають вітри,
Що нишком підслухали в моря з гори.
Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться, й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори.
1906
"БІГ Я ДАЛЕКО ВІД СМУТКУ І ГОРЯ…"
Біг я далеко від смутку і горя,
Біг і прибіг я до вільного моря.
"Море! О море, море розкішне,
Втіш моє серце, серце невтішне!"
...Згуків утіхи шукаючи в шумі,
Камінь обняв я і слухав в задумі...
Море про власне могутньо співало,
Море нічого мені не сказало.
"Кедри, чинари, гранати, мімози,
Втіште мене ви і висушіть сльози,
Ніж в моїм серці, в крові мої груди...
Гляньте, як зранили їх мені люде..."
Дерево міцно обняв я в задумі,
Згуків утіхи шукаючи в шумі...
Тихо про власне шуміли гранати,
Кров мого серця не вміли уйняти...
Я серед степу: вертаюсь додому...
Краю немає степу голубому…
Краю і смутку моєму немає,
Пале він душу мою, розриває...
Чув я,— іде боротьба в моїм краю...
Втіху собі я в борні відшукаю,
Славою я свої рани загою...
Дайте, борці, мені кращую зброю!
1906
"В ДОЛИНАХ ДЕСЬ ХАТКИ БІЛІЮТЬ…"
В долинах десь хатки біліють,
Привітно світяться вогні,
А тут, на горах, в вишині,
Провалля з скелями чорніють.
В долинах — тиша, сонний спокій,
А тут шумлять, гудуть вітри,
Мов хочуть скинути з гори
Мене в провалля, в яр глибокий.
Долини сплять... собі б заснути,
А я все вище, далі йду...
Стомивсь вкінець... ось-ось впаду,-
І ноги в мене ніби скуті...
Долини сонце вже стрівають...
Мені б його стрівать, вітать...
А я упав і хочу спать,
І очі вії закривають.
1906
"ЗАТРЕМТІЛИ СТРУНИ У ДУШІ МОЇЙ…"
Затремтіли струни у душі моїй...
Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...
Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
Чи журба, і радість, і любов моя?!