Мусташенко (вражено). Інно! Я сподіваюсь, ти...
І н н а. Нічого не сподівайся, а я зараз покличу її сюди, й ти, будь ласка, ввічливо, тепло побалакай із нею.
М у с т.а ш е н к о. Постривай! Ти, значить, усе це зарані наготовила?
І н н а. Я все обміркувала. Я два тижні вдень і вночі це обдумувала. Тепер ти сам можеш судити, що це не жарт і не хвилева фантазія. Я хочу бути матір'ю твоєї дитини й буду. От і все. І коли ти поважаєш своє слово, то прошу сумлінно, як ти сам сказав, робити все, що в твоїх силах. А в твоїх силах є не робити великих очей, не спалахувати, не філософувати, а спокійно поговорити з дівчиною, яка шукає роботи. Я їй обіцяла помогти. І от тепер, поговоривши з тобою, ми вияснили, що можемо запропонувати їй лишитись у нас для переписування на машинці твоїх праць. От і все. Це не є понад твої сили?
Мусташенко. Що ж це за дівчина?! Звідки вона?!
І н н а. Що, звідки,— все це вона сама, та й я тобі, потім розкажемо. А тепер я покличу її, бо вже пізно, вона й так давно дожидається. Я зараз! (Поспішно йде з кімнати ).
Мусташенко. Та чекай, Інно! Так же не можна, Інно! І н н а. Потім, голубчику, потім. Треба відпустити дівчину додому. (Виходить).
Мусташенко сам, схвильовано ходить по хаті, знизує плечима, мимоволі зупиняється перед дзеркалом, оглядає себе, причісує волосся, але тут же ловить себе на цьому; знову обурено знизує плечима, посміхається, хмуриться й нетерпляче поглядає на двері. І н н а входять; за нею, мило соромлячись, але цікаво зиркаючи на Муста-
шенка, іде Л ю д а.
І н н а. Ну, от, Панасе Михайловичу, дозволь представити тобі твою переписувачку: панна Люда. (До Люди). Можна вас називати просто "панна Люда"?
Люда (соромливо, але намагаючись опанувати собою). Прошу дуже. Можна навіть просто Люда.
Інна. Панна Люда вміє добре писати на машинці і згоджується на твої умови.
Мусташенко (почуваючи ніяковість, до Люди, холодно, поважно). Ви раніше де працювали?
Люда (боязко). Я писала в конторі на цукроварні. (Сміливіше). Але я зразу навчуся всього, що треба! Ви побачите. Мені треба тільки показати.
Мусташенко. Гм!.. Так. Розуміється. Але в даний момент якраз...
Інна (поквапом). Ну, от значить і чудесно! Панна Люда завтра вранці вже переїжджає до нас і приступає до виконання своїх обов'язків. Ну, я рада. (До Люди). Тепер ви можете бігти додому, а завтра рано просимо до нас зовсім.
Люда (соромлячись, тихо). Я така щаслива, що аж і не вірю собі... Я вам так дякую...
Інна. Ну, що мені? Панасові Михайловичу дякуйте, це він придумав дати вам роботу в нас.
Люда. Я дуже дякую. Я буду старатися...
Інна (сміється). Ну, глядіть же! Ну, добраніч, біжіть тепер додому! Швиденько!
Люда. Добраніч!.. (Хоче ще щось сказати, але, засоромившись, повертається і швидко, немов утікаючи, виходить).
Інна. Ну? Бачив, яка вона?
Мусташенко. Це гидко, Інно! Негарно... Мені за тебе боляче.
Інна. Ффіть! (Підходить до нього, ніжно зазирає йому в лице іутихо кажучи "Пан!", розводить обидві руки на чверть аршина одну від одної, виставивши тільки указові пальці, немов визначаючи розмір чогось). Пам'ятаєш?.. Пам'ятаєш, як ми ждали наше, й ти мені от так показував, і як цим жестом приборкував мене? Пам'ятаєш? Тепер тобі показую. (Ніжно, лукаво розводячи руки). Панасе?..
Мусташенко зиркає, відвертається й сідає в фотель.
Інна (обнімає його за голову, бурно цілує). Буде, буде, буде! Чуєш, ти? Я знаю вже, що буде. (Біжить до телефону, гукає): 25-44, 25-44... Так... Дякую... Юрій Маркович? А ви ще не спите? Ну, то лягайте спати!.. Так-так, власне: лягайте спати! Добраніч! (Сміється, кладе трубку, підбігає до Мусташенка, стає на коліна перед ним і, лукаво зазираючи в лице й показуючи руками, ніжним і наказовим шепотом каже). Бу-де!! (Міцно пригортається).
Завіса
ДРУГА ДІЯ
Сцена поділена на дві половини. Праворуч — кабінет Мусташенка, шафи з книжками, бюрко, канапа. Недалеко від бюрка невеличкий столик з машинкою до писання. Столик цей стоїть vis-a-vis 1 до дверей, що ведуть до вітальні. Двері в коридор і вітальню. Ліворуч — вітальня. Двері в кабінет, у коридор і інші кімнати. В кабінеті Мусташенко й Люда. Мусташенко сидить за бюрком і перечитує аркуші паперу, списаного машинкою. Часом скоса, непомітно слідкує за Людою. Люда швидко, старанно
переписує.
Мусташенко (підходить до Люди з аркушами; тримається поважно, з холодною вибачливістю). Маленька по-милочка, панно Людо...
Люда (злякано). Ой! Хіба? Що ж я там написала?
Мусташенко. Ну, нічого такого страшного. Замість "репродукція", ви написали "ерпордукція". Треба відмітити тут олівцем. (Нахиляється до Люди й показує помилку, скоса дивлячись на її лице, волосся).
Люда. Зараз, зараз! Дайте мені, будь ласка. Ото яка, їй-богу! "Ерпордукція". (Рішуче). Я наново перепишу цей аркуш.
М у с т а ш е н к о. Ну що ви, бог з вами! (Сміється). Виправити тільки, та й годі.
Люда (благаюче дивиться на нього). Але ж це негарно, що будуть помилки. Подумають, що ви не знали цього слова.
Мусташенко (сміється). Ну, що ж робити? Або подумають, що переписувачка помилилась. А помилилась через те, що втомлена, що занадто багато працює.
Л юд а. Та де ж багато?! От як на цукроварні писала, так ото справді було багато.
Мусташенко. А чого ж ви перестали там працювати?
Люда (соромиться). А, ну їх!
Мусташенко. Умови праці були тяжкі?
Люда. Ні, умови нічого... Та... (Замовкає, хоче писати).
Мусташенко. Посварилися з ким-небудь?
Люда. Атож.
М у с т а ш,е н к о. З ким же то? Люда. Та... з директором.
М у с т а ш е н к о. Он як! З самим директором? За яку ж справу?
Л ю д а. А за таку, що я йому вподобалась! Він хотів, щоб я в його кабінеті писала. А я не схотіла. Нехай пошукає собі інших.
Мусташенко. Умгу! Залицявся? Люда. Аякже! Жонатий чоловік, троє дітей. Соромився б!
Мусташенко. Так... (Одразу похмурюється, відходить ).
Люда, винувато зиркнувши на нього, починає писати.
Мусташенко. Так-так. Ні, панно Людо, вам безумовно треба хоч трохи гуляти. За три тижні, що ви в нас, ви не більш, як двічі ввечері виходили з дому. Це не годиться.
Люда. Та мені нема куди ходити! Та й не хочу я.
Мусташенко. Ну, як-таки нема куди? Дівчина ви молода, вам треба розваги. Познайомтеся з молодими людьми, ходіть до театру, в кінематограф, у сад. До себе в гості покличте. Ви не в тюрмі, ви маєте повну волю. А так не можна, як ви живете. Через те ви й помилки робите.