САГРЕДО. І що ж ти побачив?
ГАЛІЛЕЙ. Він світить не своїм світлом.
САГРЕДО. Що?
РАДНИК. Синьйоре Галілею, я можу побачити фортецю Санта-Розіта. Он там на човні снідають. Смаженою рибою. Аж собі закортіло.
ГАЛІЛЕЙ. Я тобі скажу: астрономія вже тисячоліття тупцяє на місці, бо не було телескопа.
РАДНИК. Синьйоре Галілею!
САГРЕДО. До тебе звертаються.
РАДНИК. Крізь цю штуку занадто добре видно. Мушу сказати своїм дамам, щоб більше не купалися на дахові.
ГАЛІЛЕЙ. Знаєш, з чого складається Млечна Путь?
САГРЕДО. Ні.
ГАЛІЛЕЙ. А я знаю.
РАДНИК. За таку штуку можна заправити якихось десять скуді, синьйоре Галілею.
Галілей вклоняється.
ВІРДЖІНІЯ (приводить Людовико до батька). Тату, Людовико хоче поздоровити тебе.
ЛЮДОВИКО (ніяково). Поздоровляю, синьйоре.
ГАЛІЛЕЙ.Я його вдосконалив.
ЛЮДОВИКО. Так, синьйоре. Я бачив, футляр ви зробили червоний. А в Голландії він був зелений.
ГАЛІЛЕЙ (звертається до Сагредо). Я навіть міркую, чи не зможу я з цією штукою дещо довести.
САГРЕДО. Не гарячкуй.
КУРАТОР. Ваші п’ятсот скуді вам забезпечені, синьойоре Галілею.
ГАЛІЛЕЙ (не звертає уваги). Звичайно, я з недовір’ям ставлюся до всякого квапливого висновку.
Дож, огрядний, скромний чоловік наблизився до Галілея і з безпомічною гідністю намагається звернутися до нього.
КУРАТОР. Синьйоре Галілею, його світлість дож.
Дож тисне руку Галілею.
ГАЛІЛЕЙ. Так, п’ятсот. Ви задоволені, ваша світлосте?
ДОЖ. На превеликий жаль, наші отці міста завжди шукають якоїсь причіпки, щоб нашим ученим не перепала зайва копійка.
КУРАТОР. А з другого боку, де ж знайти інший стимул, синьйоре Галілею.
ДОЖ (усміхаючись). Нам потрібна причіпка.
Дож і куратор ведуть Галілея до радників, які оточують його. Вірджінія і Людовико поволі відходять.
ВІРДЖІНІЯ. Я добре трималась?
ЛЮДОВИКО. На мою думку, добре.
ВІРДЖІНІЯ. Може, щось не так?
ЛЮДОВИКО. О, ні-ні! Але зелений футляр, мабуть, теж пасував би.
ВІРДЖІНІЯ. Мені здається, що всі дуже задоволені батьком.
ЛЮДОВИКО. А мені здається, я починаю дещо розумітись на науці.
3.
Десятого січня тисяча шістсот
десятого року — пам’ятати треба:
Галілео Галілей побачив, що немає неба.
10 січня 1610 року з допомогою телескопа Галілей відкриває в небі явища, що стверджують правильність системи Коперніка. Друг Галілея остерігає його від небезпечних наслідків цих відкриттів. Галілей стверджує, що він вірить в людський розум.
Студія Галілея в Падуї. Ніч. ГАЛІЛЕЙ і САГРЕДО, загорнуті в теплі плащі, за телескопом.
САГРЕДО (дивлячись у телескоп, півголосом). Обідець серпа неправильний, зазубрений і грубий. На темній частині, біля освітленого кола — мерехтливі цятки. Вони спалахують одна за одною. З тих цяток ллється сяйво, розростаючись дедалі по більшій поверхні, і зливається з більшою сяючою частиною.
ГАЛІЛЕЙ. Як ти пояснюєш ці сяючі цятки?
САГРЕДО. Не може бути.
ГАЛІЛЕЙ. І все ж таки: це гори.
САГРЕДО. На зірці?
ГАЛІЛЕЙ. Велетенські гори. Їхні шпилі золотить східне сонце, а в цей самий час на схилах — ніч. Ти бачиш, як світло стікає з найвищих шпилів у долину.
САГРЕДО. Але це суперечить всій двохтисячолітній астрономії.
ГАЛІЛЕЙ. І все ж це так. Того, що ти бачив, жодна людина досі не бачила. Крім мене. Ти — другий.
САГРЕДО. Але Місяць не може бути Землею з горами і долинами, а Земля не може бути зіркою.
ГАЛІЛЕЙ. Місяць може бути Землею з горами і долинами, а Земля може бути зіркою. Це ж звичайне небесне тіло, одне серед тисячі інших. Подивися ще раз. Бачиш, що блякла частина Місяця зовсім потемніла?
САГРЕДО. Ні. Зараз якраз я бачу на ній слабке попелясте світло.
ГАЛІЛЕЙ. Що це за світло?
САГРЕДО. ?
ГАЛІЛЕЙ. Це світло від Землі.
САГРЕДО. Безглуздя! Як може світитися Земля з її горами, лісами і морями? Земля — холодне тіло.
ГАЛІЛЕЙ. Так само, як світиться Місяць. Бо обидві планети освітлені Сонцем, тому то вони й світяться. Що для нас Місяць, те й ми для Місяця. І він бачить нас то як серп, то як півколо, то як коло, а то й зовсім не бачить.
САГРЕДО. То між Місяцем і Землею, виходить, різниці нема?
ГАЛІЛЕЙ. Як бачиш — нема.
САГРЕДО. Ще не минуло й десяти років, як у Римі спалили чоловіка. Його звали Джордано Бруно, він твердив те саме.
ГАЛІЛЕЙ. Авжеж. А ми це бачимо. Зазирни в трубу, Сагредо. Ти бачиш, що різниці між Землею і Небом немає. Сьогодні десяте січня тисяча шістсот десятого року. Людство занесе в свій літопис: небо скасоване.
САГРЕДО. Це страшно.
ГАЛІЛЕЙ. Я відкрив ще щось. Мабуть, ще страшніше.
СИНЬЙОРА САРТІ (входить). Куратор.
КУРАТОР прожогом вривається до приміщення.
КУРАТОР. Пробачте за пізні відвідини. Був би вам дуже вдячний за розмову віч-на-віч.
ГАЛІЛЕЙ. Синьйор Сагредо може слухати все, що слухаю я, синьйоре Пріулі.
КУРАТОР. Але ж вам, певне, буде неприємно, якщо синьйор довідається, що сталось. На жаль, це щось неймовірне.
ГАЛІЛЕЙ. Знаєте, синьйор Сагредо звик у мене чути неймовірне.
КУРАТОР. А я боюсь, боюсь. (Показуючи на телескоп). Ось вона, ця знаменита штука. Можете спокійно викинути її геть. Вона нічого не варта, абсолютно нічого.
САГРЕДО (що схвильовано ходив по кімнаті). Як так?
КУРАТОР. Ви знаєте, що оцей ваш винахід, плід, як ви кажете, сімнадцятирічної дослідної праці, можна купити за пару скуді на всіх перехрестях Італії? І походить він саме з Голландії. В цю мить голландський корабель вивантажує п’ятсот таких телескопів!
ГАЛІЛЕЙ. Справді!
КУРАТОР. Не розумію вашого спокою, синьйоре.
САГРЕДО. Що, власне, вас турбує? Дозвольте доповісти вам, що синьйор Галілей цим інструментом зробив останніми днями надзвичайні відкриття у зоряному світі.
ГАЛІЛЕЙ (сміючись). Можете пересвідчитись, Пріулі.
КУРАТОР. Дозвольте мені доповісти вам, що з мене досить того відкриття, яке я зробив, здобувши для синьйора Галілея подвійне утримання, і саме — за цей мотлох. Це ж звичайний випадок, що панове з Синьйорії, вірячи, що республіка щось матиме з цього інструмента, не побачили в телескоп на сусідньому розі збільшеного в сім разів звичайного собі вуличного торгівця, який продавав цей телескоп за окраєць хліба.
Галілей оглушливо регоче.
САГРЕДО. Шановний синьйоре Пріулі, я, може, не годен збагнути цінності цього інструменту в торгівлі, але його цінність для філософії настільки безмірна, що...