Та мабуть був би краще зробив, колиб був тріс перед чотирма місяцями, заощадивби був менї важкої подорожі крізь Трансваль.
Всі' завважали, що Джон Веткінс втратив знов свій веселий настрій і неспокійно сидїв у фотелі*.
— Як можна так спокійно говорити про се нещастє— сказав червоний з обуреня. Пробіг, говорите про тих 50 .мілїонів, які як дим розвіялись, неначе про папіроску.
— Доказує се, що ми є фільософами — відповів Кипріян.
— Будьте фільософом, коли хочете — сказав фармер — 50 мілїонів полишаєть ся однак 50 мілїонами і на дорозі' їх не найдете.
Ах Якове, вчинив ти менї сьогодня дуже важну прислугу. Думаю, що я тріс би з гордости, як каштан, колиб "Зоря Півдня" належала ще до мене.
— Чи і ви будете мені* докоряти? — спитав Кипріян, вдивляючись у свіже личко Алїси. — Здобув я такий дорогий клейнод, що страта діяманту не зажурить мене.
Зникненє діяманту, причинило ся до сього, що поміж населенєм Ґріквелєнду ще голоснїйше відозвали ся казки й повіря, які про нього кружляли. Кафри і копачі більше чим коли небудь були пересвідчені, що великі каміні' приносять нещастє своїм власителям.
Яків Вендерґарт, так гордий з ошлїфуваня "Зорі Півдня" і Кипріян, який мав намір жертвувати їі музеєви гірничої школи, почували себе більше враженими сею ненадійною подією, чим хотіли се признати.
Ті, слідуючі по собі прикрі вражіня, страта майна і "Зорі Півдня" підкопали здоровлє пана Веткінса. Не міг він підняти ся вже з ліжка, хорував якийсь час і закінчив житє. Анї печалива опіка дочки і Кипріяна, анї слова розради Вендергарта, не вспіли привернути йому охоти до житя, анї перепинити катастрофи.
Даремно Вендерґарт впевняв його про спільність майна, старий фармер, вражений в своїй гордости, яко властитель виїмкового каменя, не міг перенести його страти.
Одного дня покликав Алїсу і Кипріяна до себе, злучив їх руки і не говорячи нї слова, помер.
Дійсно мусїла єствувати дивна злука поміж щастєм старого фармера а судьбою дивного каміня.
"Зоря Півдня" принесла свойому властителеви без сумніву "нещастє", як говорено в суєвірнім Ґріквелєндї. Поява її була початком упадку фармера.
Однак многі не могли зрозуміти, що не "Зоря Півдня", тільки власні похибки були причиною упадку Джона Веткінса.
Скільки нещасних на сьому падолї вважає себе жертвою ненависної судьби, а розглянувшись добре, можна би пояснити невдачу кождого з них, власними його похибками.
Колиб Веткінс був менше захланним і колиб до малого камінчика, званого діямантом, не привязував так великої, каригідної ваги, тоді" поява і зникненє "Зорі Півдня" не подїлали би так на нього, як не зворушили Кипріяна — його фізичне і моральне здоровлє не булоб віддане на ласку подібного явища. Посвятив діямантови ціле своє єство, через нього й згинув.
В кілька тижнів обходжено тихо свято вінчаня Алїси з Кипріяном і молода пара почувала себе непомірно щасливою.
Знайдене "Зорі Півдня" причинило ся до значного збільшеня ціни копальні'. Купцї видирали собі її прямо і перед від'їздом до Европи Кипріян продав її за 100.000 франків.
Молода пара, не задержуючи ся довше, покинула Ґріквелєнд, обеспечивши вперед будущину Бардіка, Лїя і Матакіта. До доброго сього вчинку причинив ся також
КІНЕЦЬ.
Яків Вендергарт. Старий шлїфір продав свою копальню товариству, яке оснував купець Натан і по переведеню ліквідації, поїхав до Франції, до своїх прибраних дїтий.
Завдяки роботячости Кипріяна і його заслугам, науковий світ приготував йому оваційне принятє за його поворотом до краю.
Тома Стіль вернув до Лєнкешайру з 20 тисячами фунтів, оженив ся і полює на лиси, помимо заборони, а до сього випиває що вечера фляшку вина і більше до щастя йому нічого не треба.
Вендергарт-копальня не є ще вичерпаною і постачає рікрічно пяту часть діямантів, які вивозить ся з Рога Доброї Надії; однак нї один копач не був на стільки щасливим, щоби найти другу "Зорю Півдня".