Мій рідний Німане! Куди спливли ті води,
Що я в дитячі їх зачерпував долоні,
Що ними плавав я по дикому затоні,
Для серця буйного шукавши охолоди?
Лаура, з власної милуючися вроди,
Колись любила там свої квітчати скроні,
I відбиток її у хвиль сріблястім лоні
Мутив сльозами я, не знаючи й негоди.
Мій Німане! А де ж і горе те безкрає,
I щастя разом з ним, ...