Тим часом Нед Ленд, мало обізнаний у конхіології, розпитував мене про моє побачення з капітаном Немо. Чи довідався я, хто він, звідки прибув, куди прямує, у які глибини затягує нас. Коротше кажучи, він задавав мені тисячу запитань, на які я не устигав відповідати.
Я повідомив йому усе, що знав, вірніше, чого я не знав, і у свою чергу запитав його, що він чув або бачив зі свого боку.
— Нічого не бачив, нічого не чув, — відповів канадець. [92]
Навіть із команди судна ніхто мені на очі не трапив. Невже й екіпаж електричний?
— Електричний!
— їй-бо, у це можна повірити! Але ви, пане Аропаксе, — запитав Нед Лепд, одержимий своїм наміром, — ви ж бо можете мені сказати, скільки людей на борту? Десять, двадцять, п'ятдесят, сто?
— Не можу вам на це відповісти, Нед! І послухайте мене, викиньте з голови вашу вигадку захопити "Наутилус" або втекти з нього. Судно — справжнє чудо сучасної техніки, і я дуже шкодував би, якби мені не випало з ним познайомитися. Багато хто побажав би виявитися в нашому становищі, хоча б заради можливості подивитися на всі ці чудеса! Тому заспокойтеся і давайте спостерігати за тим, що відбувається навколо нас.
— Спостерігати! — закричав гарпунер. — Так хіба щось побачиш у цій залізній в'язниці! Ми рухаємося, ми пливемо, як сліпі...
Не встиг Нед закінчити фразу, як раптом у салоні стало темно. Світоносний плин померк так раптово, що я відчув біль у очах, як це буває при різкому переході з мороку на яскраве світло.
Ми завмерли на місці, не знаючи, що нас очікує, — задоволення чи неприємність. Але тут почувся якийсь шерех. Неначе залізна обшивка "Наутилуса" стала розсовуватися.
— Кінець кінця! — сказав Нед Ленд.
— Загін гідромедуз! — бурмотів Консель.
Раптом салон знову освітився. Світло проникало у нього ззовні з обох боків, через величезні овальні стекла у стінах. Водні глибини були залиті електричним сяйвом. Кришталеві стекла відокремлювали нас від океану. У перший момент я здригнувся при думці, що ця тендітна перешкода може розбитися; але масивна мідна рама надавала стеклам міцності майже незламної.
Морські глибини були чудово освітлені в радіусі однієї милі від "Наутилуса". Неймовірне видовище! Яке перо гідне його описати! Який пензель здатен зобразити всю ніжність барвистої гами, гру світлових променів у прозорих морських водах, починаючи від глибинних шарів до поверхні океану!
Прозорість морської води відома. Установлено, що морська вода чистіша найчистішої джерельної води. Мінеральні й органічні речовини, що містяться в ній, тільки збільшують її прозорість. У деяких частинах океану, коло Антільських островів, крізь шар води в сто сорок п'ять метрів можна прекрасно бачити піщане дно, а сонячні промені проникають на триста метрів у глибину! Але електричне світло, що спалахнуло в самісінькому лоні океану, [93] не тільки освітлювало воду, але і перетворювало рідке середовище навколо "Наутилуса" у рідкий пломінь.
Якщо сприйняти гіпотезу Еремберга, що вода в морських глибинах фосфоресціює, то треба визнати, що природа приберегла для мешканців морів одне із найчарівиіших видовищ, про що я можу свідчити, спостерігаючи гру світлових променів, які переломлюються в грані тисячі рідинних алмазів. Вікна обабіч салону були відкриті в глибини незвіданого. Темрява в кімнаті підсилювала яскравість зовнішнього освітлення, і здавалося, коли дивишся у вікна, що перед нами гігантський акваріум.
Створювалося враження, що "Наутилус" стоїть на місці. Пояснювалося це тим, що око не вловлювало ніякої нерухомої точки. Але все-таки океанські води, що їх перетинав форштевень судна, часом проносилися перед нашими очима з надзвичайною швидкістю.
Зачаровані картиною підводного світу, обіпершись на виступ віконної рами, ми прилинули до стекол, не знаходячи слів від подиву, аж тут Консель сказав:
— Ви бажали побачити, любий Неде, тож дивіться! ,
— Дивовижно! Неймовірно! — говорив захоплено канадець, забувши і свій гнів і свої плани втечі. — Варто було приїхати здалеку, щоб помилуватися на таке диво!
— Так, тепер мені зрозуміле життя цієї людини! — вигукнув я. — Він проникнув у особливий світ, і цей світ розкриває перед ним свої найсокровенніші таємниці!
— Але де ж риби? — запитував кападець. — Я не бачу риб!
— А на що вони вам, любий Неде? — відповів Консель. — Адже в рибах ви однаково не розбираєтеся.
— Я? Але ж я рибалка! — заперечив Нед Ленд.
І між друзями зав'язалася суперечка; обоє вони розумілися на рибах, але кожний по-своєму.
Відомо, що риби складають четвертий і останній клас хребетних(1), їм дане дуже точне визначення: "хребетні — тварини 3 подвійним кровообігом і холодною кров'ю, дихають зябрами і пристосовані жити у воді". Риби підрозділяються на костистих і хрящових. Костисті — це риби, у яких кістяний скелет; хрящові — риби, у яких кістяк хрящовий.
(1) Сучасна систематика поділяє хребетних на 6 класів. (Прим, ред.)
Канадець, можливо, чув про такий підрозділ, але Консель, як більший знавець у цій царині, не міг із почуття дружби допустити, щоб Нед виявився менш освічений, аніж вій. Тому він сказав: [94]
— Друже Нед, ви гроза риб, майстерний рибалка! Ви переловили чимало цих цікавих створінь. Але б'юся об заклад, що ви і уявлення не маєте, як їх класифікують.
— Як класифікують риб? — серйозно відповідав гарпунер. — На їстівних і неїстівних!
— От так гастрономічна класифікація! — засміявся Консель. — А чи не скажете ви, чим відрізняються костисті риби від хрящових?
— А може, й скажу, Консель!
— А ви знаєте, як підрозділяються ці два основних класи?
— Поняття не маю, — відповідав канадець.
— Отож, любий Неде, слухайте і запам'ятовуйте! Костисті риби підрозділяються на шість підзагоців: по-перше, колючепері з цільною і рухливою верхньою щелепою, із гребінчастими зябрами. Підзагін включає п'ятнадцять сімейств, інакше кажучи, майже три чверті усіх відомих риб. Представник підзагону: звичайний окунь.
— Риба непогана на смак, — помітив Нед Ленд.
— По-друге, — продовжував Консель, — риби з черевними плавцями, розташованими позаду грудних, але не з'єднаними з плечовою кісткою. Підзагін включає п'ять сімейств, і сюди відносять значну частину прісноводних риб. Представники підзагону: короп, щука.