Я вже запитував себе: "Невже капітан Немо настільки безрозсудний, що поведе своє судно в канал, де сіли па мілину обидва корвети Дюмон Д'юрвіля?" Але тут "Наутилус", удруге змінивши напрямок, пішов прямо па захід, до острова Гвебороар.
Була третя година пополудні. Морський приплив майже досяг своєї вищої межі. "Наутилус" ішов біля берегів Гвебороара, що і досі ще яскраво постає в моїй уяві у кучерявій зелені пандаиусів. Ми пливли уздовж його берегів на відстані не менше двох миль.
Раптом сильним поштовхом мене звалило з ніг. "Наутилус" наскочив на підводний риф і став на місці, злегка нахилившись на бакборт.
Підвівшись, я побачив на палубі капітана Немо і помічника капітана. Вони досліджували стан судна, обмінюючись уривчастими фразами на своєму незбагненному наріччі.
А от яке було становище. За штирбортом, за дві милі від нас, виднівся острів Гвебороар, що витягнувся з півночі на захід, як гігантська рука. На південному сході вже показувалися з води оголені морським відпливом верхівки коралових рифів. Ми сіли на мілину в такому місці, де морські відпливи досить слабкі — обставина досить неприємна для "Наутилуса". Однак судно не постраждало при зіткненні — настільки міцним був його корпус. Але якщо навіть у корпусі "Наутилуса" не було пробоїни і течі, усе-таки йому загрожувала небезпека залишитися назавжди прикутим до підводних рифів. І тоді настав би кінець підводному кораблю капітана Немо!
Мої роздуми порушив капітан Немо, як завжди незворушний, Що прекрасно володів собою. На його обличчі не можна було прочитати ні хвилювання, ні досади.
— Аварія? — запитав я.
— Випадкова перешкода! — відповів він.
— Перешкода, — заперечив я, — яка, можливо, примусить вас стати жителем землі, від якої ви тікаєте!
Капітан Немо кинув на мене загадковий погляд і заперечливо похитав головою. Жест його говорив досить ясно, що ніщо і ніколи не змусить його ступити йогою на сушу. Потім він сказав: [135]
— Утім, пане Аронаксе, "Наутилусу" зовсім не загрожує загибель. Він ще буде знайомити вас із чудесами океану. Наша подорож тільки почалася, і я аж ніяк не бажаю так швидко позбутися вашого товариства.
— Одначе, капітане Немо, — відповідав я, роблячи вигляд, що не зрозумів змісту глузливої фрази, — ми сіли на мілину під час припливу. Взагалі в Тихому океані сила припливу дуже незначна, і якщо ви не звільните "Наутилус" від зайвого баласту, я не бачу, яким способом судно зніметься з мілини.
— Морські припливи в Тихому океані незначної сили, ви праві, пане професоре, — відповів капітан Немо, — але в Торресовій протоці різниця між рівнем припливу і відпливу води в півтора метра. Нині четверте січня. Через п'ять днів настане повня. І я буду украй здивований, якщо місяць, вірний супутник нашої планети, не підніме водяну масу на потрібну мені висоту. Тим самим він зробить мені послугу, що я її бажав би прийняти лише від пічного світила!
З цими словами капітан Немо в супроводі свого помічника зійшов па ют. Що стосується судна, воно приросло до місця, немов коралові поліпи уже устигли вмурувати його у свій незламний цемент.
— Ну що, пане професоре? — сказав Нед Ленд, підійшовши до мене, тільки-но капітан пішов з палуби.
— Що ж, друже Нед! Будемо очікувати припливу дев'ятого січня. Виявляється, місяць люб'язно зніме нас із мілини!
— Тільки й усього?
— Тільки й усього!
— І капітан у надії на місяць складе руки? Не пустить у хід якорі, машини?
— Вистачить і лдного припливу! — простодушно зауважив Консель.
Канадець подивився на Конселя і знизав плечима. У ньому заговорив моряк.
— Пане професоре, — продовжував Нед, — пом'яніть моє слово, ніколи більше ця посудина не буде плавати ні на воді, ні під водою! "Наутилус" годиться тепер тільки па брухт. Гадаю, що настав час позбутися товариства капітана Немо. '
— Друже Нед, — заперечив я, — щодо "Наутилуса" я дотримуюся іншої думки. Через чотири дні ми випробуємо силу тихоокеанських припливів. Ваша нарада була б доречна коло берегів Англії або Провансу, але поблизу берегів Папуа — вона зовсім не [136] до речі! Нею можна скористатися в тому разі, якщо "Наутилус" не зніметься з мілини. І то я вважаю цей вчинок украй ризикованим!
— Чи не можна хоч глянути на цю землю? — сказав Нед Ленд. — Он острів. На острові ростуть дерева. Під деревами розгулюють тварини, земні тварини, з яких виготовляють котлети, ростбіфи... Ех, як би я хотів покуштувати шматочок м'яса!
— Цього разу Нед Ленд правий, — сказав Копсель. — Я цілком приєднуюся до нього. Чи не може пан професор попрохати свого друга, капітана Немо, висадити нас хоч ненадовго на землю? Адже інакше ми завсім розучимося ходити по тверді!
— Попросити можу, — відповів я, — але він відмовить.
— А якби пан професор усе-таки.ризикнув? — сказав Консель. — Принаймні ми знали б, що думати про люб'язність капітана.
На мій подив, капітан Немо відповів згодою на моє прохання і був настільки делікатний, що не зажадав обіцянки повернутися на борт. Утім, утеча через Нову Гвінею була б надзвичайно небезпечною, і я б не порадив Неду Ленду спокушати долю. Краще бути бранцем на "Наутилусі", аніж потрапити в руки диких папуасів.
Я не допитувався, чи поїде з нами капітан Немо. Я був упевнений, що ніхто з екіпажу пе буде супроводжувати нас у нашій прогулянці. Доведеться самому Неду Ленду взятися за кермо! До речі, до берега було пе більше двох миль, і Нед Ленд зуміє завви-грашки провести вутлий човен між рифовими бар'єрами, такими фатальними для великих суден.
Наступного дня, 5 січня, шлюпка була вийнята з гнізда і прямо з палуби спущена у воду. Двоє чоловіків легко впоралися з цим. Весла лежали в шлюпці, і ми усілися на лавах.
О восьмій райку, озброєні рушницями і сокирами, ми відчалили від борту "Наутилуса". Море було досить спокійне. З берега віяв легкий вітерець. Консель і я сиділи на веслах і енергійно гребли. Нед, лавіруючи, вів шлюпку через вузькі проходи, утворені бурунами. Шлюпка, покірна керму, легко долала риф за рифом.
Нед Ленд не міг приховати своєї радості. Він почував себе в'язнем, що вирвався на волю, і зовсім не думав про те, що доведеться змову повернутися в темницю.