Утім, таємнича історія мала невдовзі роз'яснитися, бо за наказом капітана машини запрацювали на великій швидкості.
Помічник знову звернув увагу капітана па якусь крапку на обрії. Капітан спинився і навів трубу в зазначеному напрямку. Він довго не віднімав труби від очей. А я, надзвичайно заінтригований тим, що відбувається, зійшов у салон, узяв там чудову підзорну трубу, якою завжди користувався, і повернувся на палубу. Обіпершись на виступ штурвальної рубки, я приготувався обдивлятися обрій.
Але не встиг я піднести трубу до очей, як її вирвали з моїх рук.
Я обернувся. Переді мною стояв капітан Немо. Я не упізнав його. Обличчя його спотворилося. Очі горіли похмурим вогнем, брови зсунулися докупи. Напіввідкритий рот оголив зуби. Його напружена поза, стиснуті кулаки, утягнута в плечі голова — усе [165] дихало скаженою ненавистю. Він не ворухнувся. Труба валялася долі. Чим викликав я його гнів? Чи не уявив він, що я розкрив якусь таємницю, що її не випадало знати бранцю "Наутилуса"?
Та ні! Не на мене був звернений його гнів! Він навіть не глянув на мене. Погляд його був прикутий до обрію. Нарешті, капітан Немо опанував собою. Його лице набуло звичного холодного виразу. Він звернувся до свого помічника незнайомою мовою. Сказавши йому кілька слів, капітан заговорив зі мною.
— Пане Ароиаксе, — сказав він наказовим тоном, — ви зобов'язані викопати умову, якою ви пов'язані з мною.
— У чому річ, капітане?
— Ви і ваші супутники зобов'язані побути узаперті, поки я не вважатиму можливим звільнити вас.
— Тут ви хазяїн, — відповів я, пильно дивлячись на нього. — Але дозвольте задати вам одне питання.
— Жодного, пане!
Сперечатися було марно. Доводилося підкоритися.
Я ввійшов у каюту, відведену Неду Ленду і Конселю, і оголосив їм волю капітана. Судіть самі, яке враження справив на канадця цей наказ! Утім, розміркувати не було часу. Четверо матросів очікували коло дверей. Нас відвели в ту ж єаму каюту, у якій ми перебували укладені в перший день на борту "Наутилусак
Нед Ленд намагався протестувати. Але у відповідь зачинилися двері.
— Чи не зволить пан професор пояснити, що все це означає? — запитав Копсель.
Я розповів про все, що сталося. Вони були так само здивовані, як і я, і губилися в здогадах. Розгніване обличчя капітана не виходило в мене з голови. Думки мої плуталися, і я висновував найбезглуздіші припущення. З роздумів мене вивів вигук Недо Ленда:
— Ба! Сніданок на столі!
Справді, стіл був заставлений наїдками. Розпорядження було, видимо, зроблене в той момент, коли капітан віддавав наказ розвинути велику швидкість.
— Чи не побажає пан професор вислухати невелику пораду? — запитав Консель.
— Будь ласка, мій друже, — зголосився я.
— Здоровий глузд підказує, що пану професору треба поснідати. Адже невідомо, що може статися.
— Ти правий, Конселю. [166]
— На жаль, — сказав Нед Ленд, — нам подали рибні страви!
— Друже Нед, — заперечив Консель, — а що б ви сказали, якби зовсім не було сніданку?
Цей доказ увірвав скарги гарпунера.
Сіли за стіл. Снідали мовчки. Я їв мало, Консель присилував себе з міркувань тієї ж розсудливості, лише Нед Ленд не гаяв часу марно! Поснідавши, трохи придрімнули.
Але тут матова півкуля в стелі згасла, і ми опинилися в повній темряві. Нед Ленд одразу ж заснув. Але мене здивувало: дрімав і Консель! Що могло викликати в нього таку раптову сонливість? Однак і мене самого непереборно хилило на сон. Я боровся зі сном. Але повіки важчали і мимоволі стулялися. У мене почалися галюцинації. Очевидно, у страви було підмішане снодійне! Невже капітану Немо мало було посадити нас під замок, йому знадобилося ще й приспати нас?
Я з останніх сил намагався побороти сонливість. Але пі! Дихання ставало усе більш утрудненим. Смертельний холод сковував, ніби паралізував мої кінцівки. Повіки, немов налиті свинцем, зімкнулися. Я не міг розплющити очей. Важкий соп опанував мною. Мене мучили кошмари. Раптом видіння щезли. Я знепритомнів.
Глава двадцять четверта
КОРАЛОВЕ ЦАРСТВО
Я прокинувся вранці зі свіжою головою. На мій чималий подив, я лежав у постелі, у своїй каюті. Безсумнівно, і мої супутники теж були перенесені в їхню каюту. Отже, вони не більше за мене могли знати, що сталося минулої ночі. Залишалося лише сподіватися, що якась випадковість розкриє в майбутньому цю таємничу історію.
Мені захотілося подихати свіжим повітрям. Але чи зможу я вийти, чи не замкнена каюта на ключ? Я штовхнув двері. Двері відчинилися, і я вузьким коридором пройшов до трапа. Люк, замкнений напередодні, був відкритий. Я вийшов на палубу.
Нед Лепд із Конселем вже очікували мене там. Я запитав, як минула їхня ніч. Але вони нічого не пам'ятали! Заснувши учора важким сном, обоє друзів прийшли до пам'яті тільки нині ранком і> па свій подив, у своїй каюті!
"Наутилус" був безгомінний і таємничий як і раніше. Ми йшли відкритим морем з помірною швидкістю. На борту не відчувалося НІЯКИХ ЗМІН. [167]
І даремно Нед Леид втуплювався в обрій. Океан був пустельний. Канадець не помітив на обрії ні вітрила, ні смужки землі. Дув міцний західний вітер. "Наутилус" гойдало на хвилях.
Зробивши запаси кисню, "Наутилус" знову пірнув під воду метрів на п'ятнадцять. У разі потреби судно легко могло спливти на поверхню. До речі, у той день, дев'ятнадцятого січня, маневр цей, проти узвичаєного, повторювався неодноразово. І кожного разу помічник капітана виходив на палубу і промовляв традиційну фразу.
Капітан Немо не з'являвся. З команди я бачив у той день одного лише незворушного стюарда, що, як завжди, мовчки й уважно прислуговував за столом.
Близько другої години пополудні до салону, де я упорядковував свої записи, увійшов капітан Немо. Я уклонився йому. Він мовчки кивнув мені головою. Я знову взявся за роботу, сподіваючись потай, що капітан заговорить про події минулої ночі. Але він мовчав. Я глянув на капітана. У нього був стомлений вигляд. Почервонілі очі видавали, що він провів безсонну ніч. Глибокий смуток, непідробне горе наклали свій відбиток на цю вольову людину. Він ходив туди-сюди по кімнаті, сідав па диван, знову вставав, брав у руки першу книгу, що траплялася, відразу кидав її, підходив до приладів, але не робив записів, як звичайно. Здавалося, він не знаходив собі місця.