— Не так! — гримнув коваль і відкинув убік зубило.
Цього разу хлопчина схибив і подав не те, що треба.
Коваль почав лаяти свого помічника, і це не сподобалось Бену. Але хлопець терпляче змовчав і кинувся до крана, щоб налити води в жерстянку, куди коваль занурив гарячі свердла. Повертаючись назад, хлопець спіткнувся і облив коваля брудною водою; той обернувся і дав йому потиличника.
— Ану, тихше!.. — сказав Бен.
Коваль глянув на Бена. Він був удвоє вищий за льотчика і зовсім не злякався сердитого окрику.
— Та хлопчина ж ледачий, — засміявшись, відповів він по-англійськи.
Хлопчик усміхнувся. Коваль поклав йому на плече важку руку і, потримавши трохи, легенько підштовхнув малого уперед, наказавши йому вийняти тупе свердло з дриля і замінити його новим.
Бен усе зрозумів і швидко глянув на свого сина, щоб перевірити, чи зрозумів той. Але Деві був потайливим хлопцем і дуже рідко показував, що в нього на душі, правда, крім тих випадків, коли його огортав страх.
— Ну, як тобі подобається клітка? — запитав у нього Бен.
— А ти зможеш поставити її під водою?
— Знизу почеплю вантаж і прив'яжу бокові стінки до корала, — відповів Бен.
З тріском зламалося свердло; коваль почав шукати інше в ящику з інструментами, а Махмуду наказав тим часом приварити прути дверцят. Бен і Деві дивилися, як хлопець запалює ацетиленову лампу, роздуваючи сине полум'я, і, надівши потріскані окуляри, приварює хрест-навхрест стальні смуги до дверної рами.
— Приварюй міцно! — попросив хлопчика Бен.
— Jowa, ay Bey [Гаразд, друже (араб.)], — відповів той.
Бен усе-таки не спускав з нього очей, стежачи, щоб прути були приварені надійно. Він стояв біля маленького єгиптянина, але раптом помітив, що Деві демонстративно відійшов убік. Подивившись на спину сина, Бен збагнув, що той хоче показати свою солідарність з маленьким арабом, який дуже добре вмів приварити прути й без вказівок старших.
* * *
Клітка була готова, тепер лишалося перевезти її на маленькому найманому літаку, не злякавши при цьому його власників. Чим менше вони знатимуть про цю дивну залізну клітку, тим краще. Навіть розібрана, вона була надто громіздка, щоб вміститись у фюзеляжі "Остера".
Був єдиний спосіб — прив'язати її зовні вздовж фюзеляжу. Але це треба було зробити дуже акуратно, бо інакше клітка могла зсунутись під час польоту і це призвело б до аварії.
На невеликому аеродромі у Бена були друзі серед єгиптян-механіків; і одному з них, якого звали Саламом — за те, що він завжди промовляв: "Ya Salaam!" ("боже милостивий!"), про що б не говорили: чи то про вдалий політ, чи, навпаки, про серйозну катастрофу, — Бен пояснив, що йому потрібно.
— Ya Salaam! — сказав Салам, подивившись на клітку. — З цією штукою на "Остері" не полетиш.
— Чому? — запитав Бен. — Таку вагу машина підніме легко.
Салам покрутив головою, показуючи на легкий трубчастий фюзеляж.
— Під час польоту вони повинні зберігати еластичність, — пояснив він. — Якщо ви до них прив'яжете металеву клітку, буде надто велике навантаження на хвіст... Ya Salaam!
Він вважав, що Бену, можливо, й пощастить долетіти, але конструкцію літака буде послаблено. Це небезпечно.
— В ангарі стоїть "Бічкрафт". Він для цієї справи значно кращий.
"Бічкрафт" — міцний, сильний американський літак з потужним двигуном. Машину купили єгиптяни у нафтової компанії, де раніше працював Бен. У "Бічкрафтах" і "Фейрчальдах" він возив над єгипетською пустелею геологів, а тепер ці літаки були старі й доживали свій вік в ангарах.
— От сюди, зрозуміло? — сказав Салам, показуючи місце під фюзеляжем одного з "Бічкрафтів".
Бен згадав, що там угвинчено чотири болти для того, щоб прив'язувати літак до кілків у пустелі під час сильного вітру.
— Чудово! — зрадів він.
Салам відсунув панель у задній частині фюзеляжу ї показав, куди можна прикріпити ще два болти, щоб підв'язати клітку.
— А мотор справний? — поцікавився Бен. — Пригадую, з нього мастило текло, як із сита.
— Годин на двадцять вистачить, а в мене в дуже важке мастило.
З Саламом не пропадеш, і Бену здавалося, що він уже напівдорозі до мети.
* * *
Ще коли Бен працював у Канаді, йому частенько доводилось літати на невеликих літаках, перевозячи громіздкі частини гірничого устаткування, підв'язані до фюзеляжу. Але у старого "Бічкрафта" розхиталося управління, і мотор втрачав компресію вже на зльоті; Бену здавалося, що він летить не на літаку, а на самій залізній клітці.
— Все гаразд? — запитав він у Деві,
Хлопець був блідий, і батько не знав, чи це від повітряних ям над пустелею, від природженого страху перед літаком, чи від передчуття небезпеки, яка чекає на них в Акулячій бухті.
— А вище ти не можеш піднятися? — спитав Деві. — Туди, де немає ям?
Це вже було досягненням. Хлопець нарешті про щось запитав.
— Я й так лізу вгору скільки можу, — відповів Бен, стараючись перекричати не дуже сильний гуркіт старенького мотора. — Клітку прив'язано надто близько до носа...
Ніс у "Бічкрафта" й так був надміру важкий, навіть з додатковим вантажем на хвості. Бен ще одвів ручку назад, але протез на лівій руці зразу ж уп'явся в живе м'ясо. Доводилося весь час держати машину в рівновазі; досить було одвести ручку надто далеко — ніс задирався і літак втрачав управління.
— В кишені у мене леденці, — сказав Бен. — Візьми їх собі.
Деві заліз у кишеню батькової сорочки і вийняв пакуночок леденців. Один леденець він засунув Бену в рот (той не міг відпустити ручку). І зробив це, як помітив Бен, з власної волі.
— Тебе нудить? — запитав батько.
Деві похитав головою, і Бен зрозумів, що не повинен був про це питати. Запитання, мабуть, нагадало минулий політ, коли Деві дуже нудило. Але цього разу Бен дав йому таблетку аерону.
— Хочеш спробувати? — запропонував Бен, кивком показуючи на ручку.
Деві знову хитнув головою і подивився на батьків протез, він був з алюмінію, а кисть руки — з якогось легкого сплаву, вкритого шкірою. Там, біля ліктя, де штучна рука з'єднувалась із справжньою, утворилася свіжа рана, з якої виступила кров. Вигляд кровоточивої рани примусив Деві глянути батькові у вічі; він не розумів, як той може терпіти такий біль, але Бен відповів йому спокійним поглядом.