________________________________________
— Чи був ти в тюрмі щасливий? — допитувався Салонний Саєць.
Кеп-Ель-Юшник оглянувся ще раз, і кілька сльозин тоненькою цівочкою збігли йому по щоці, але з вуст не зірвалося й слова.
— Ну, чого ти мовчиш? — крикнув Саєць.
Але Кеп-Ель-Юшник тільки дожував хліб і відсьорбнув чаю.
— Тобі що — заціпило?! — закричав Король. — Як іде поєдинок?
— Нормально, — відказав він здушеним голосом, над силу ковтаючи добрячий шмат хліба. — Обидва гепалися додолу десь по вісімдесят сім разів.
— Тоді, гадаю, свій хліб вони їстимуть не дурно! — зважилася на слово Аліса.
— Хліб уже чекає, — відповів Кеп-Ель-Юшник. — Ось я його також їм.
Тим часом у двобої настала перерва, і Лев з Однорогом, тяжко відсапуючи, посідали на землю.
— Десять хвилин на перекуску! — оголосив Король.
Саєць із Кеп-Ель-Юшником негайно почали розносити таці з накраяним хлібом. Аліса також хотіла скуштувати, але хліб був дуже черствий.
— Не певен, чи вони сьогодні ще битимуться, — сказав Король до Кеп-Ель-Юшника. — Іди й звели барабанникам, нехай починають!
Кеп-Ель-Юшник зараз же пострибав, мов польовий коник.
Хвилину-другу Аліса мовчки дивилася йому вслід. Раптом вона стрепенулась. [94]
— Дивіться, дивіться! — скрикнула вона і рвучко показала рукою. — Біла Королева! Он вона біжить через Поле!* Вихопилася з лісу, мов на крилах! Ну й моторні ці Королеви!
— За нею, мабуть, женуться якісь вороги, — озвався Король, навіть не повернувши голови. — Той ліс ними аж кишить.
— І ви не кинетесь їй навперейми? — запитала Аліса, дивуючись із його незворушності.
— Нема потреби! — відказав Король. — Вона ж, бач, літає, як стріла, — хіба ж її переймеш? Та, коли хочеш, я зроблю про це пам'ятний запис. Таке миле й добре створіння... — лагідно бурмотів він, розгортаючи записника. — До речі, створіння пишеться з одним "н"?
Тут повз них, позакладавши руки в кишені, продефілював Одноріг.
— Ну що, бачили? Цим разом я взяв гору? — кинув він мимохідь, заледве глянувши на Короля.
— На макове зернятко... на макове зернятко! — дещо нервово відказав Король. — Але даремно ви прохромили його рогом, ось що я вам скажу!
— Йому не вадить! — безжурно кинув Одноріг.
Він рушав уже далі, коли це випадково його погляд упав на Алісу. Одноріг круто повернувся і довго дивився на неї з виразом щонайглибшої відрази.
— А це... що... за проява? — спитав він нарешті.
________________________________________
*Біла Королева іде на поле с8. їй, власне, нічого боятися-Кінь їй нічим не загрожує, хоч вона, за бажанням, могла би його і взяти. Цей нерозважливий хід для неї вельми характерний. [95]
________________________________________
— Це — дитина! — вискакуючи наперед, жваво відповів Салонний Саєць і відрекомендував Алісу на англо-саксонський манір, скинувши обидві руки в її бік. — Щойно знайшлася! Цілком справжня, і в натуральну величину!
— А я завжди уявляв дітей казковими химерами! — похвалився Одноріг. — То, кажеш, вона жива?
— І навіть розмовляє! — врочисто заявив Саєць.
Одноріг кинув на Алісу зачудований погляд і звелів:
— Говори, дитино.
Алісині губи несамохіть склалися в посмішку.
— Знаєте, — сказала вона, — а я казковими химерами завжди уявляла Однорогів! Зроду-віку не бачила живого Однорога!
— Ну, тепер, коли ми вже побачились, — сказав Одноріг, — ти вір у мене, а я — в тебе. Згода?
— Хай буде так, — відповіла Аліса.
— Ну-бо, старий, викладай сливового пирога! — повернувся Одноріг до Короля. — Годі тобі тримати мене на черствому хлібі!
— Зараз... зараз! — пробурмотів Король, підкликаючи Сайця. — Розв'язуй торбу! — шепнув він. — Хутко! Та не цю... у ній саме сіно!
Салонний Саєць вийняв із торби великого пирога, дав потримати його Алісі, а сам тим часом видобув тацю і здоровенного ножа. Як могло в торбі стільки вміститися, Аліса так і не збагнула.
"Це, мабуть, якісь фокусницькі трюки", — подумала вона. [96]
Тим часом до них підійшов Лев — вигляд у нього був дуже стомлений, оспалий, а очі приплющені.
— А це що за проява? — запитав він глухим та глибоким, як великий дзвін, голосом, ліниво мружачись на Алісу.
— А ти як думаєш? — радісно вигукнув Одноріг. — Ніколи не вгадаєш! Я — і то не зміг.
Лев стомлено дивився на Алісу.
— Тварина?.. Рослина?.. Мінерал? — гадав він, позіхаючи за кожним словом.
— Химера! — вихопився Одноріг поперед Аліси.
— Тоді, Химеро, діли пирога, — сказав Лев і влігся на землю, поклавши бороду на лапи. — А ви теє... ви обидва, — звернувся він до Короля та Однорога, — сідайте й собі. Тільки дивіться — ділити чесно!
Король мусив примоститися між двох велетів, і йому було явно незручно, але іншого місця не знайшлося.
— От би зараз продовжити наш двобій! — сказав Одноріг, лукаво зводячи очі на корону, що, здавалося, ось-ось спаде з голови Короля — так сильно той непокоївся.
— Ха! Я зборов би тебе одним пальцем, — сказав Лев.
— Сумніваюся! — заперечив Одноріг.
— Та я ж тебе, щеня, бихоша й товкоша по цілому місту! — грізно прогарчав Лев і ледь звівся на лапах.
Розгоралася неабияка сварка, але тут утрутився Король: він дуже нервувався і голос йому тремтів. [97]
— По цілому місту? — перепитав він. — Добрячий шмат дороги! А куцою ви йшли — старим мостом чи через ринок? Краєвид з мосту найкращий.
— Уявлення не маю, — миркнув Лев, лягаючи знову. — В такій куряві хіба щось побачиш?.. І доки ця Химера буде краяти пиріг?
Аліса з великим тарелем на колінах сиділа на березі крихітного струмочка і ревно орудувала ножем.
— Мені дуже прикро, — поскаржилася вона (Аліса вже встигла призвичаїтись до свого нового прізвиська), — але скільки я його не краю, а скибки стуляються знов!
— Бо ти не вмієш поводитися із задзеркальними пирогами, — зауважив Одноріг. — Спершу пирога роздай, а тоді його розкрай!
Це скидалося на безглуздя, однак Аліса слухняно підвелася й пішла роздавати пиріг. І тільки-но вона так учинила, як пиріг сам поділився на три частини.
— А тепер — край! — сказав Лев, коли Аліса з порожньою тацею знов сіла на своє місце.
Вона сиділа з ножем у руці і натужно міркувала, як їй узятися до діла.
— Гей, це нечесно! — крикнув Одноріг. — Химера вділила йому вдвічі більше!*