І Мейсон почав доводити, що Клайд завжди був перекотиполем, бродягою, якому, може, через певну особливість його натури, вічно не сидиться на одному місці. Пізніше, розповідав далі Мейсон, він дістав пост завідуючого відділом на добре відомій фабриці його дядька в Лікурзі. Поступово він став вхожий у те товариство, до якого належали його дядько і діти дядька. Він одержував таку платню, що міг дозволити собі зняти кімнату на одній з кращих вулиць міста, а дівчина, яку він убив, жила в жалюгідній кімнатинці на глухій околиці.
— Досі,— провадив далі Мейсон, — чомусь старанно перебільшували молодість підсудного. (Тут він дозволив собі зневажливо усміхнутись.) І його оборонці, і газети всі знову й знову називали його хлопчиком. Але він не хлопчик. Він дорослий мужчина. Щодо його становища у суспільстві і виховання, він мав більше переваг, ніж будь-хто з вас тут, на лаві присяжних. Він подорожував. У готелях і клубах, у лікурзькому товаристві, з яким він був зв'язаний такими тісними узами, він зустрічався з порядними, достойними і навіть видатними, визначними людьми. Адже в момент арешту, два місяці тому, він був у дуже вишуканому товаристві, в компанії світської молоді, яка приїхала в наші місця на літній сезон. Запам'ятайте це! Він має зрілий, зовсім не дитячий розум. Це розум цілком розвинений і прекрасно урівноважений.
"Джентльмени, — провадив він далі,— як незабаром доведе вам обвинувачення, через якихось чотири місяці після приїзду обвинуваченого в Лікург ця дівчина почала працювати на фабриці в тому відділі, який він очолював. І не більш як через два місяці він умовив її переїхати від поважних та богобоязливих людей, в яких вона оселилась у Лікурзі, в дім, що про нього вона нічого не знала. Головна перевага цього нового житла з точки зору обвинуваченого полягала в тому, що тут він міг потай, наодинці, не боячись будь-чийого нагляду, здійснювати свої мерзенні цілі щодо цієї дівчини.
"На фабриці компанії Гріфітс, — ми вам це пізніше доведемо, — існує одно правило, яке пояснює багато чого в цій справі: ніхто з вищих службовців або завідуючих цехами та відділами не повинен входити в будь-які позаслужбові відносини з підлеглими йому дівчатами і взагалі з робітницями фабрики ні в її стінах, ні поза ними. Це могло б несприятливо відбитись на моралі і репутації службовців цього прекрасного підприємства, і тому забороняється. Незабаром після того, як цей чоловік прийшов на фабрику, його ознайомили з зазначеним правилом. Але чи стримало це його? Чи стримало його хоч у будь-якій мірі опікування та увага, так недавно виявлені йому дядьком? Анітрохи! Потайність! Потайність з самого початку! Зваблення— от його мета. Таємне, умисне, неморальне і беззаконне, неприпустиме і засуджуване суспільством співжиття поза священними, облагороджуючими узами шлюбу.
"Така була його мета, джентльмени! Але чи знав хоч хто-небудь у Лікурзі, або десь-інде, що його і Роберту Олден зв'язували такі відносини? Жодна душа! Жодна душа, як я міг встановити, не мала ані найменшого уявлення про цей зв'язок, поки дівчина не загинула. Жодна душа! Тільки подумати!
"Панове присяжні! — тут у голосі Мейсона забриніло мало не благоговіння. — Роберта Олден любила підсудного всіма силами своєї душі. Вона любила його тією любов'ю, що становить найвищу таємницю людського розуму та людського серця і в своїй силі та в своїй слабості здатна зневажити страх сорому і навіть небесної кари. Це була дівчина чистосердна, скромна, добра і віддана, дівчина палка і любляча. І вона любила, як може любити тільки великодушна, довірлива: і самовіддана душа. І люблячи так, вона, зрештою, віддала йому все, що може віддати жінка коханому.
"Друзі мої, це траплялось мільйони раз у нашому світі і це трапиться ще мільйони раз у майбутньому. Це не нове і це ніколи не застаріє.
"Але в січні або в лютому ця дівчина, яка тепер спочиває в м6-> гилі, змушена була прийти до підсудного Клайда Гріфітса і сказати йому, що вона має стати матір'ю. Ми доведемо вам, що і тоді, і пізніше вона благала його виїхати з нею і повінчатись.
"Але чи виконав він її просьбу? Чи мав намір виконати? О, ніі Бо на цей час у мріях і почуттях Клайда Гріфітса сталася зміна. Він встиг побачити, що ім'я Гріфітс у Лікурзі відкриває доступ з найдобірніше коло людей, і що той, хто був нікчемністю в Канзас-Сіті або в Чікаго, тут — визначна особа і може зав'язувати знайомства з багатими й освіченими дівчатами, які бувають у сферах, безмежно далеких від того середовища, до якого належала Роберта Олден. Більше того: він знайшов дівчину, яка зовсім полонила його своєю красою, багатством, становищем у суспільстві,— поруч неї скромна фабрична робітниця, дочка фермера, в своїй убогій самотній кімнатці, де він сам її оселив, здавалась, звичайно, жалюгідною. Вона була досить хороша для любовної інтрижки, а не для шлюбу. І він не схотів з нею одружитися.
Мейсон замовк на мить, а потім провадив далі:
— Проте я не міг знайти ані найменшої зміни в житті Клайда Гріфітса, і його пристрасть до світських розваг анітрохи не зменшилась. Навпаки, з січня до п'ятого липня і навіть пізніше, — так, навіть, після того, як вона змушена була кінець кінцем сказати йому, що коли він не вивезе її і не одружиться з нею, вона звернеться до почуття справедливості тих, хто знав і її, і Клайда, і навіть після того, як вона, холодна, позбавлена життя, знайшла вічний спокій на дні Біг-Бітерну, — танці, пікніки, автомобільні екскурсії, запрошення на обіди, прогулянки і розваги на Дванадцятому озері, на Ведмежому озері… Видно, йому і на думку не спадало, що становище, в якому опинилась міс Олден, і морально, і з погляду громадськості зобов'язує його змінити свою поведінку.
Мейсон замовк і подивився в бік Белнепа та Джефсона, а вони, не дуже засмучені або заклопотані, тільки усміхнулись — спочатку йому, а потім і один одному; але Клайд, наляканий гнівною пристрасністю цієї промови, з тривогою думав про безліч захованих у ній перебільшень і несправедливостей.
Мейсон перепинив ці його міркування.
— Отже, як я вже сказав, джентльмени, — знову заговорив він, — Роберта Олден почала наполягати, щоб Гріфітс одружився з нею. І він обіцяв їй одружитись. Однак ви побачите — це випливає з усіх наявних даних, — що він зовсім не мав наміру виконати свою обіцянку. Навпаки, коли він не міг далі терпіти її нарікань і миритися з небезпекою, яку, безперечно, являло для нього її перебування в Лікурзі, він умовив її виїхати додому, до батьків, очевидно під тією приключкою, що їй слід пошити собі дещо з одежі на той час, коли він приїде по неї і відвезе її в яке-небудь віддалене місто, де їх ніхто не знає і де вона, вже його дружина, зможе достойно дати життя їхній дитині. Як видно з її листів до нього, — я доведу це, — він повинен був приїхати по неї через три тижні після її приїзду додому, в Більц. Але чи приїхав він, як обіцяв? Ні, він цього не зробив.