Після цього йшла розповідь про різні утруднення з Робертою, причиною яких була поява в його житті міс X.
— Тепер, Клайд, нам доведеться поговорити трохи про цю міс X. За договореністю між обороною і обвинуваченням, — підстави для цього вам, панове присяжні, звичайно, зрозумілі,— ми можемо тільки злегка зачепити цю тему, бо йдеться про зовсім ні в чому не винувату особу, чиє справжнє ім'я немає ніякої потреби тут називати. Але деякі факти доведеться згадати, хоч ми будемо поводитися з ними якнайделікатніше — стільки ж ради тієї, що жива і ні в чому не винувата, скільки й ради покійної. І я певен, що міс Олден погодилася б з цим, якби вона була жива. Так от, відносно міс X, — провадив він, обернувшись до Клайда. — Обидві сторони вже визнали, що ви познайомилися з нею в Лікурзі приблизно в листопаді або грудні минулого року, Чи вірно це?
— Так, сер, це вірно, — сумно відповів Клайд.
— І ви зразу ж до нестями закохалися в неї?
— Так, сер. Це правда.
— Вона була багата?
— Так, сер.
— Красива? Це, я гадаю, визнали всі,— додав Джефсон, звертаючись до суду в цілому і не чекаючи відповіді Клайда, але той, добре вимуштруваний, все-таки відповів:
— Так, сер.
— В той час, коли ви вперше зустрілися з міс X, ви двоє — ви і міс Олден, хочу я сказати, — вже вступили в незаконний зв'язок, про який тут говорилось?
— Так, сер.
— Тоді, беручи все до уваги… ні, от що, одну хвилину, я спочатку хочу спитати вас про інше… дайте подумати… Скажіть, коли ви зустрілися з міс X, ви все ще любили Роберту Олден?
— Так, сер, я любив її.
— Ви ніколи доти не почували, що вона стає для вас тягарем?
— Ні, сер.
— Її ікохання і дружба були вам такі ж дорогі та відрадні, як і раніше?
— Так, сер.
Кажучи це, Клайд згадував про минуле, і йому Здавалось, що він сказав чистісіньку правду. Так, вірно, саме перед зустріччю
з Сондрою він справді був дуже спокійний і щасливий з Робертою.
— А скажіть, до зустрічі з міс X були у вас з міс Олден які-не-будь плани на майбутнє? Адже ви, напевне, замислювались над цим, — так?
— Н — не зовсім (і Клайд нервово облизав пересохлі від хвилювання губи)… Бачите, я взагалі нічого не обдумував заздалегідь… тобто нічого поганого для Роберти… І вона, звичайно, теж нічого такого не думала. Просто нас уже з початку несло за течією. Напевно, це все тому, що ми були дуже самотні. У неї в Лікурзі нікого не було, у мене теж. А тут ще це правило, — через нього я не міг ніде бувати з нею… а вже коли ми зблизились, так усе й пішло само собою і ми не дуже замислювались над цим — ні вона, ні я.
— Ви просто пливли за течією, бо поки що нічого з вами не сталось і ви не думали, що може статись? Так?
— Ні, сер. Тобто так, сер. Так воно й було. — Клайд дуже старався бездоганно промовити ці багато разів повторені й дуже важливі відповіді.
— Але мусили ж ви про щось думати — хто-небудь один або ви обоє. Адже вам був двадцять один рік, а їй двадцять три.
— Так, сер. Мені здається, ми… здається, я думав іноді.
— Що ж саме ви думали? Не пригадуєте?
— По-моєму, так, сер, я пам'ятаю… Тобто я знаю точно, я іноді думав, що коли все піде гаразд і я почну більше заробляти, а вона знайде роботу в іншому місці, то я зможу всюди бувати з нею відкрито, а згодом, якщо ми з нею так само будемо любити один одного, можна буде й одружитися.
— Ви справді думали тоді, що одружитесь з нею?
— Так, сер. Звичайно, думав — саме так, як я сказав.
— Але це було до того, як ви зустріли міс X?
— Так, сер, це було раніше.
(— Здорово зроблено! — в'їдливо зауважив Мейсон на вухо сенаторові Редмонду.
— Чудовий спектакль, — театральним шепотом відповів Редмонд.)
— А говорили ви їй про це що-небудь певне? — провадив далі Джефсон.
— Ні, сер, не пам'ятаю… Начебто нічого певного не говорив.
— Що-небудь одно — або говорили, або ні. Що ж саме?
— Та справді-бо ні те, ні друге. Я часто казав, що люблю її і хочу, щоб ми завжди були разом, і сподіваюсь, що вона ніколи мене не залишить.
— Але ви казали, що хочете з нею одружитись?
— 'Ні, сер, що хочу одружитись — не казав.
— Так, так, добре… А вона? Що вона казала?
— Що вона ніколи не залишить мене, — із зусиллям, несміливо відповів Клайд, згадуючи останній крик Роберти і її останній погляд.
І, діставши з кишені хустинку, він став витирати вогке холодне обличчя і руки.
(— Чудова постановка! — глузливо пробурмотів Мейсон.
— Досить-таки розумно! — недбало зауважив Редмонд.)
— Але скажіть, — рівним і холодним тоном провадив далі Джефсон, — якщо у вас було таке почуття до міс Олден, як же ви могли так швидко змінити своє ставлення до неї після зустрічі з міс X? Хіба у вас така хитка вдача, що ваші почуття і думки змінюються щодня?
— Ну, про це я раніше ніколи не думав… Ні, сер, я не такий!
— А до того, як ви познайомилися з міс Олден, вам доводилось коли-небудь серйозно любити?
— Ні, сер.
— Але чи вважали ви, що ваші відносини з міс Олден серйозні і міцні,— що це справжнє кохання, — поки не зустрілися з міс X?
— Так, сер, я так і вважав.
— А потім, після цієї зустрічі?
— Ну, потім… потім уже все стало по-іншому.
— Ви хочете сказати, що після того, як ви один або два рази побачили міс X, ви зовсім розлюбили міс Олден?
І тут Клайда осінило.
— Ні, сер, не те. Не зовсім так, — поквапливо і рішуче заперечив вік. — Я не переставав любити її… навіть дуже любив, правда! Але я і отямитись не встиг, як зовсім втратив розум через… через… міс… міс…
— Атож, через цю міс X. Це ми знаємо. Ви безумно і безрозсудно закохалися в неї,— так?
— Так, сер.
— І далі що?
— Далі… ну… я вже просто не міг ставитися до міс Олден, як раніше.
При цих словах лоб і щоки Клайда знову стали вологі.
— Зрозуміло! Зрозуміло! — голосно і підкреслено, щоб справити враження на присяжних і публіку, заявив Джефсон. — Казка Шехерезади — чарівниця і зачарований.
— Я не розумію, що ви говорите, — розгублено промовив Клайд.
— Я говорю про чаклунство, мій друже, про те, що людина підвладна чарам краси, кохання, багатства, — всього, чого ми часом так прагнемо і не можемо досягти, — таким найчастіше буває кохання в нашому світі.
— Так, сер, — простодушно погодився Клайд, справедливо подумавши, що Джефсон просто-напросто хотів показати свою красномовність.