— Дуже просто. — Матрос Юхим Гладкий показує лікареві Галкіну велику сизу пляму на щелепі. Він знемагає від болю, його душить кашель, і, замість слів, з його вуст вириваються ледве виразні шиплячі, застуджені звуки.
— Хіба може хто-небудь на світі, крім людини, знести таке паскудство! І на чорта лисого відкривати цю... як її... куди ми їдемо? Ну, кому потрібна, скажіть, ця скажена природа і така пропорція води?
— Нікому, крім оцих пінгвінів.
— Ага! Птах — не птах, звір — не звір, опудало якесь. І ти подумай, людини не боїться, мерзота... А-ай! Тягни вже!
— Спокійніше, спокійніше... Р-раз!
— Ай!!! Та хоч не смійтеся! — сердиться Гладкий.— Може, "Мирный" гине в цей час, а вам сміх. Бачив я шторми в Індійському і Тихому, але такого не бачив.
— Єсть "Мирный"! — кричить з салінга Прокіп Ка-саткін.
— Га?
— "Мирный" три румби праворуч,— радісно кричить Касаткін, побачивши знову "Мирного", вірніше, його щогли, що блимають десь праворуч попереду.
— "Мирный"! Три румби праворуч! — сповіщає Завадовський капітанові Беллінсгаузену.
— Ось бачите! Виходить, він нас навіть обігнав! — Беллінсгаузен щасливий.
— Молодець, Касаткін!
— Радий а-ра-ра... ра...
— Сяєш, Касаткін?
— Ся... я... я...
Океан кипить. Шум хвиль зливається з лютим виттям вітру. "Мирный" рипить усіма своїми зв'язками, і наче стогне, і здригається, і, стрімко хитаючись, пірнає бугшпритом у воду, і знову струшується, винирнувши з води, наче гігантський птах. Обернібісов і Чупранов стоять біля штурвалів.
— Не давай спантеличити себе. Веди судно назустріч! Зрозумів?.. "Пригорю-у-у-нился я, призаду-умался!"
Дивна людина цей Обернібісов. Він співає і радіє в найжахливіших умовах.
— Назустріч, завжди назустріч бурі! І тільки так! Зрозумів?
— Так точно, вашбродь!
— Єдина путь серед бур — назустріч! Це свято повинен пам'ятати мореплавець. І особливо мореплавець, що йде... "в Волгу ма-а-а-туш-ку-у-у"!
— Не чую!
— Мореплавець, який іде на пошуки нового світу!.. Зрозумів?
— Так!
— На пошуки нових невідомих земель... повинен знати — назустріч!
— Єсть назустріч, ва-ва...— Голос Чупранова зникає десь в безодні.
Серед шуму і реву хвиль чується новий пронизливий звук. Спочатку чути ніби жалібну пісню, а за жалібною піснею десь вдалині наростає, і шириться, і розтинає душу стогін, чується дзвін і брязкіт литавр і гуркіт сотень барабанів, а над усім оцим хаосом звуків одна фатально агресивна нота і щось схоже на кроки маршируючого війська.
Лейтенант Обернібісов біля штурвала поруч з Чуп-рановим. Він тріумфує. Ураган, що приводить у лють море, топить судна, викидає на берег, ламає дерева, стіни і навіть птиць заносить бозна-куди, викликає у цієї людини лише одне: почуття, схоже на захоплення. Він веде бій. Він дивиться на люті хвилі, як головнокомандуючий дивиться в розпалі бою на свої кращі полки, що йдуть на штурм грізної фортеці. Залиті вогнем противника, змітаються, падають в прах цілі полки й дивізії. Але не встигає противник святкувати перемогу, бо вже нбві полки, ще могутніші й монолітніші, пориваються на штурм, на штурм!
Вода в трюмі реве при кожному пірнанні судна, а дрова, ліс, ящики і діжки, підстрибуючи, носяться з кінця в кінець, як лавина.
Хтось голосно стогне.
Хтось проклинає день і час...
Хтось повзе, притискуючись до палуби і тримаючись за штормовий канат.
Тримаючись за поручні однією рукою, Обернібісов гукає вгору, показуючи другою рукою, що треба робити матросові на реї.
Все, що тільки є здорового в екіпажі, працює не покла-даючи рук: рубає, струже, в'яже, змотує, відкачує воду.
Матроси радіють роботі, вони працюють з особливим упевненим завзяттям. Потай кожен з них не раз подумав, що в останню хвилину може вибігти на палубу. В цьому є заспокоєння. Є, очевидно, щось непоборне в думці про те, що доведеться потонути в закритому приміщенні.
Удари хвиль проносяться з кінця в кінець, підкидаючи все трепетне тіло "Мирного".
— Жахлива хвиля!
— Що?
— Жахлива хвиля!
"Мирный" перехиляється так, що матрос уже не стоїть на ногах, він лягає на палубу і тримається руками й ногами за поручні.
— Га?
— Ти що? Оглух?!
— Не чую!
— Що робити?
— Астроном каже, треба думати про вічність!!!
— Подай сокиру! Тягни помпу!.. Сокиру подай! Та-а-ак! Давай! Мені треба відкачати воду! Води тут сила!
— Астроном сказав...
— На те він і астроном! А ми філософи на малі діла. Сокиру подай, кажуть тобі!.. Ей!
— Ей-й-й!.. Взяли!
— Увага! Крига-а!.. Вправо на борт!—лунає команда Обернібісова.
Лазарєв стоїть на містку, міцно тримаючись однією рукою за поручні. В другій — у нього рупор. Зовні спокійний, він ясно розуміє небезпеку хвилини, але...
— Спокійної
Раптом наче електричний струм пронизує Лазарева. Перед його очима виникає друга, на цей раз катастрофічна небезпека.
— Фок розірвало!
Розірвало парус на фок-щоглі. "Мирный" починає занурюватись бугшпритом у воду. Хвилі заливають корабель перед самою крижиною. Від шуму хвиль і лопотіння вітрил ніхто не чує, про що кричить у рупор Лазарєв. Теслярі Петров і Федоров кидаються до фок-щогли, готові рубати її сокирами.
— Крига! Крига! — кричать на салінгу й на баці.
Здається, сама загибель вже дивиться, наближаючись на цю жменьку моряків з віючих холодів високих крижаних палаців, з цих неприступних блакитно-білих гір, що плавають серед неосяжних хвиль.
Матроси знімають кашкети, хрестяться і шепочуть молитви побілілими від страху губами.
Інші стоять, дивлячись на грізні крижини з виразом суворої серйозності.
Матрос Сорокін плаче.
Лікар Галкін дивиться на крижину і на океан з напруженою увагою. Невимовно скорботний вираз на його розумному і доброму обличчі. Про що він думає? Про дружину, про матір? Які думки проносяться в його голові? Чи, може, пізнє каяття, що пішов від них у цю невідому далечінь, віддавшись владі великого? І, сам того не помічаючи, дивлячись на велетенську крижану скелю, що наближається, він повторює вголос дорогі їх імена.
Але ось наступила передкатастрофічна тиша, і в ній лунає сильний, різкий голос Лазарева:
— Забрати марселі і поставити-зарифлені триселі, штормову бізань і фор-стеньги-стаксель!
— Єсть! — весело, як на навчанні, приймає команду Обернібісов і, блиснувши білосніжними зубами, кричить у рупор:—Марселі кріпити! Марсові до вахт!.. "Вы сни-ми-и-ите с меня-а-а..."